Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: HREC PRESS
- ISBN: 978-966-97606-4-7
- Переводчик: Дарія Маттінґлі
- Жанр: История
Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:
Для нас, віддалених у часі й просторі, проблема українських національних прагнень може здатися не пов’язаною з опором населення радянським хлібозаготівлям. Національні прагнення — це рух інтелектуалів та діяльність усіх, хто зберігав відданість ідеї України як незалежної держави або, принаймні, автономної республіки. Опір хлібозаготівлям насамперед стосувався селян, які боялися зубожіння, спричиненого політикою радянської держави. Однак наприкінці 1920-х років існувала величезна кількість доказів, що ці два явища були взаємопов’язані, принаймні в свідомості Сталіна та ОГПУ котре з ним працювало.
Як відомо, Сталін неодноразово відкрито звертав увагу на взаємозв’язок між національним й селянським питаннями. У своєму пам’ятному виступі 1925 року він заявив, що «селянство становить головну армію національного руху» й «немає потужного національного руху без селянської армії». У тій же промові він також присоромив товариша, котрий засумнівався в серйозності цієї небезпечної комбінації й не розгледів «глибоко популярний і глибоко революційний характер національного руху».[343] Хоча Сталін й не наводив конкретних прикладів, Україна була на той час радянською республікою з найбільшим національним рухом і найчисленнішим селянством, і Сталін про це добре знав.
Інакше кажучи, навіть у своїх теоретичних зауваженнях Сталін убачав небезпеку в «селянських арміях», об’єднаних під національним прапором. Його колега Михайло Калінін також повторив цю тезу, хоча він також вважав, що колективізація перетворить селян на пролетаріат. Отже, вони втратять свою прив’язаність до певного місця чи нації: «Національне питання — це чисто селянське питання... Кращий спосіб ліквідувати національність — це масове підприємство з тисячами робітників..., яке, як жорна, перетирає всі національності й гартує нову національність. Ця національність — світовий пролетаріат».[344]
На практиці ОГПУ вбачала в українському селянстві особливу небезпеку для радянської держави, і ця небезпека була зовсім не теоретичною. Під економічним тиском селяни підняли повстання в 1918–1920 роках. Тепер, коли планували запровадити колективізацію, ті самі регіони мали зазнати ще більшого економічного тиску. Не дивно, що чекісти передчували повторення подій тих років, і що його співробітники, за прикладом Сталіна, також почали послуговуватися мовою Громадянської війни.[345]
Певною мірою такі побоювання були небезпідставні. До переліку завдань управління, серед інших, входив регулярний збір інформації про політичні настрої та думки простих людей. Тому управлінню було добре відомо, як сільське населення, особливо в Україні, поставиться до нових хлібозаготівель, адже вони були по суті повторенням реквізицій зерна, про які ніхто не забув.
ОГПУ також розуміло, що можливе невдоволення серед освічених українців у містах, тому вони боялися зв’язку між цими двома групами незадоволених. У 1927 році ДПУ повідомило (серед іншої інформації), що колишній член ЦК КП(б)У засуджував «колоніальну» політику Москви в Україні.[346] В Одесі помітили, що після одного концерту натовп з глядачів-«шовіністів», під впливом «національно-незалежницьких» почуттів, подарував квіти жовтого й блакитного кольору двом відомим українським музикантам.[347] У ДПУ також позначили анонімного листа, надісланого поштою до газети, в якому селян змальовували як «рабів», пригноблених «московсько-єврейським чоботом» та «царями з ЧК». Той же лист застеріг редакцію не переоцінювати мовчання народу: українці «нічого не забули».[348] Інформатори в Житомирі навіть почули, як вчителі скаржилися, що українську їжу та ресурси відправляють в Росію. Викладачі погодилися з тим, що селяни неодмінно повстануть проти такої політики: «Також необхідно знайти лідерів серед самих селян, в яких селянські маси могли б повірити».[349]
Ще більш тривожними були свідчення про те, як деякі селяни, залякані постійною пропагандою про небезпеку війни, сподівалися, що майбутня війна врятує їх від нової хвилі хлібозаготівель. Через чутки про те, що поляки незабаром перейдуть кордон, селяни в селі Михайлівка змели все з полиць у місцевому кооперативному магазині та почали запасатися їжею. Місцева газета опублікувала листа з описом паніки:
343
Сталин, “К национальному вопросу в Югославии: речь на комиссии ИККИ 30 марта 1925”, див. Сталин, Сочинения, том 7, 71–2.
344
Martin, The Affirmative Action Empire, 147.
345
Andrea Graziosi, “Collectivisation, révoltes paysannes et politiques gouvernementales (à travers les rapports du GPU d’Ukraine de février-mars 1930)”, Cahiers du monde russe 35, no. 3 (July-September, 1994), 439–40.
346
ГДА СБУ 13/370/1 (1927), 15–26, цит. Даниленко, Українська інтелігенція і влада, 46.
347
ГДА СБУ, 13/370/2 (1927), 106–18, Українська інтелігенція і влада, 119–20.
348
ГДА СБУ 13/370/1 (1927), 107–21, Українська інтелігенція і влада, 78–9.
349
ГДА СБУ 13/370/4 (1927), 55–74, Українська інтелігенція і влада, 213–4.