Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Врешті-решт усіх підсудних визнали винними. Більшість відправили до ГУЛАГу чи в тюремне ув’язнення, велику кількість розстріляли під час масових страт у 1938 році. Але «чистка» цим не закінчилася. Між 1929 та 1934 роками ДПУ в Україні «викриє» ще три націоналістичні змови: «Український національний центр» (або УНЦ), «Українську військову організацію» (або УВО) та «Організацію українських націоналістів» (або ОУН). УВО та ОУН були реальними організаціями — обидві діяли по той бік кордону. Проте їхній вплив у радянській Україні був дуже перебільшеним. У кінцевому підсумку всі справи побудували в такий спосіб, щоб до них можна було долучити тих, кого ОГПУ хотіла заарештувати — аж до кінця 1930-х років.[340]

Як і розслідування справи СВУ ці справи здобули підтримку на найвищих рівнях, де заохочення до їхнього примноження було досить вагомим. Співробітники ДПУ котрі «виявили» змови націоналістів в Україні, отримали підвищення. Навесні 1931 року для тих, хто займався цими справами, організували окремий відділ у складі служби — секретно-політичний відділ ДПУ в Україні (або СПВ). Потім СПВ створив окремі секції для стеження за Всеукраїнською академією наук, обліку 60 000 українців, які переїхали до СРСР з Польщі, а також, щоб назирати за численними групами літераторів і видавців, університетськими професорами, викладачами старших шкіл та іншими «підозрілими» групами. У 1930 році ДПУ навіть оголосило про існування змови «контрреволюціонерів серед ветеринарів та бактеріологів», які нібито отруювали криниці та вбивали худобу.[341]

Кожну з цих справ супроводжували потужні кампанії з дезінформації громадськості. З 1927 року радянську пресу заповнили гасла, котрі засуджували «українську контрреволюцію» й «український буржуазний націоналізм». Ці кампанії були покликані психологічно впливати на своїх жертв, і вони таки досягали цієї мети. Відкрите цькування відіграло важливу роль, адже воно допомагало «зламати» заарештованих і отримати від них зізнання в злочинах, яких вони не скоїли. Одночасно залякували всіх, хто добре знав жертв, або їм просто не давали змоги виступити на захист обвинувачених. В атмосфері істерії та ненависті будь-яку критику комуністичної партії або її політики, включно зі сферою сільського господарства, могли використати як доказ того, що автори критичних зауважень — буржуазні націоналісти, фашисти, зрадники, диверсанти чи шпигуни.[342]