Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: HREC PRESS
- ISBN: 978-966-97606-4-7
- Переводчик: Дарія Маттінґлі
- Жанр: История
Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:
Окремою мішенню стали викладачі та студенти. Серед них — директор Київської трудової школи №1 ім. Тараса Шевченка, що з таким завзяттям склав навчальний план на основі поезії Великого Кобзаря. Директора й четверо його колег заарештували на тій підставі, що вони нібито виключили зі школи дітей євреїв та робітників, а зараховували винятково дітей «буржуазних націоналістів», а також зібрали кошти на пам’ятник Петлюрі. Додатково заарештували й засудили керівників студентських організацій: деякі з них начебто вербували «куркульських дітей», читаючи їм поеми Шевченка. Складається враження, що держава вважала українську поезію зброєю українських націоналістів — параноя, що триватиме до 1980-х років.[333]
Іншою мішенню була Українська Автокефальна Православна Церква. Її популярність — в певний час вона мала 6 мільйонів послідовників і тридцять єпископів — викликала підозру. ДПУ під керівництвом Балицького знайшла «докази» ворожої діяльності Церкви. Наприклад, інформатори повідомляли, що церковні діячі таємно казали селянам залишатися вірними Україні.[334] Під час суду над СВУ держава відкрито звинуватила церкву в підготовці повстання:
Розбита наприкінці 1920 р. на полях Громадянської війни українська контрреволюція заховалася в запілля, взялась за організацію бандитських зграй, силкуючись дезорганізувати радянське будівництво й здійняти повстання проти робітничо-селянської влади. Одна з найбільших ролів у підготовленні повстання проти радянської влади була покладена на автокефальну церкву, утворену ідеологами й керівниками петлюрівщини виключно з контрреволюційними намірами.[335]
Два брати, церковні діячі, один з них — колишній член Української Центральної Ради були серед засуджених у справі СВУ Слідом за ними тисячі інших священиків і звичайних вірян потрапили під масові арешти.
До групи підсудних навмисно включили людей різних професій, адже держава мала на меті засудити якомога ширше коло української інтелігенції. У судовому висновку СВУ звинувачено в спробах повалити радянську владу в Україні при сприянні «іноземної буржуазної держави», тобто Польщі, котра намагалася «відновити капіталізм під виглядом Української Народної Республіки». Під час судового розгляду в журналі «Більшовик України» відверто написали, що «пролетарський суд розглядає справу не лише про контрреволюційних покидьків петлюрівщини, а судить в історичній ретроспекції весь український націоналізм, націоналістичні партії, їх зрадницьку політику, їхні негідні ідеї буржуазної самостійності, незалежності України». Один із підсудних, студент Борис Матушевський, пізніше згадував, як слідчий на допитах постійно повторював схожі формулювання: «Нам треба українську інтелігенцію поставити на коліна, це наше завдання — і воно буде виконане; кого не поставимо — перестріляємо!»[336]
Сталін особисто допомагав вибудувати сценарій судового розгляду, надсилаючи відповідні вказівки українському керівництву. В одній із них він висловив маніакальну ідею, котру повною мірою реалізує через багато років, під час розслідування «Справи лікарів» на початку 1950-х років. Зокрема, він писав українському керівництву: «Ми вважаємо, що під слідство повинні потрапити не тільки повстанські та терористичні дії обвинувачених, а й трюки лікарів, метою яких було вбивство відповідальних працівників». Цей наказ вилився в арешт Аркадія Барбара, відомого лікаря, професора Київського медичного інституту. Проти нього не було знайдено жодних доказів навіть під час суду. Однак бажання Сталіна покарати «контрреволюційну частину спеціалістів, які намагалися отруїти та вбити пацієнтів-комуністів», мало вирішальне значення.[337]
Сам процес був фарсом. Справу проти Єфремова побудували на основі записів у його щоденнику, про існування котрого спецслужба дізналася від іншого обвинуваченого. Окрім кількох критичних коментарів на адресу окремих лідерів КП(б)У, щоденник не містив жодної згадки про таємну організацію. У ньому також не було свідчень про зв’язки з іноземцями або революційну змову. Єфремов «зізнався», коли йому пообіцяли, що в такий спосіб він зможе врятувати свою дружину від арешту й тортур. Інформатор, якого підсадили до Єфремова в камеру, доносив про його поведінку:
333
Pauly, Breaking the Tongue, 261–3.
334
ГДА СБУ, 13/370/9/142–55, цит. Даниленко, Українська інтелігенція і влада, 470–1.
335
І. М. Прельовська, Джерела з історії Української Автокефальної Православної Церкви, 1921–1930 — Української Православної Церкви, 1930–1939 (Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського, 2013), 498–9.
336
Iurii Shapoval, “The Case of the ‘Union for the Liberation of the Ukraine’: A Prelude to the Holodomor?”, 157–8.
337
Shapoval, “The Case of the ‘Union for the Liberation of the Ukraine’, 172.