Авантюра XL

— шо значить різна? їжа це їжа. марципанів нам не треба. рис і квасоля.

— але воно різної якості буває. я ж вам хочу якнайкращої.

Сімон:

— а давай я з тобою піду на базар і сам куплю.

— та ви що, не можна, щоб нас разом бачили. я сам куплю.

— та ми й на базар у Гавані з господарем ходили, усе було нормально.

— не можна! страшно! ви відпочивайте, я сам усе зроблю, сам і приготую. ви тільки гроші дайте.

— знаєш шо, чувак. ми йдемо.

хапаємо рюкзаки, виходимо вже через центральний вхід.

ґуса́но в’яжеться за нами.

— відчепися.

— ну чого ви? я ж хотів як краще.

— відчепися.

— вам куди? давайте я вам таксі викличу.

— нічого нам не треба. ми звикли пішки ходити.

нарешті він усе зрозумів,

а ми пішли на автостанцію.

— блін, через цього Мануеля цілий день втратили.

сьогодні з автостанції нічого вже немає,

завтра о п’ятій ранку

буде вантажівка в Сьєрра-Маестра — в гори,

де досі збереглася команданція революціонерів.

ми вмостились у совковій цілодобовій кафешці,

пили копійчану каву та курили «креолів»,

а до нас підходили й підходили поговорити кубинці.

одна сім’я надзвичайно мені сподобалася.

із тих, котрі «люди кришталевої чесності»,

як я собі називав їх.

чоловік і жінка та двоє дітей-підлітків.

— ну а чому стільки кубинців бояться говорити з іноземцями або ховаються?

— хто боїться? от ми ж розмовляємо.

— ви так. а буває, що бояться.

— отже, совість нечиста.

— та не завжди. он у Гавані дівчина боялася з нами гуляти.

— ну, це так. влада з цим бореться, але проституція повальна. багато хто намагається скористатися з іноземців. як отой Мануель, про якого ви розповідали. ґуса́но!

— ну а з інтернетом? обмежений доступ?

— та він дорогий просто. я викладачка в університеті, у мене вдома є. бо часом треба шукати інформацію для наукових робіт.

— а пошта на корреодекуба?

— а що з нею?

— ну, реєстрація з адресою і номером ідентифікаційної картки?

— нема такого.

— а сегрегація?

— яка?

— чому кубинець не може зайти до готелю?

— чекайте. я заходив.

— а нас не пустили до басейна, бо ми іноземці.

— бути такого не може. дивіться, ось ми сидимо в кафе разом, ми кубинці, а ви іноземці.

— ну правда. а чому люди бояться вголос критикувати владу?

— що значить бояться? не знаю, особисто мені подобається. нам дали будинок безкоштовно. ось дочка вчитися йде наступного року, своїм знанням. на лікаря. критикувати? ну зараз покритикую. мені не подобається, що в нас вічні проблеми з транспортом. от не знаємо, як додому доїхати. а з приводу страху іноземців — ось наша адреса, заїздіть у гості. ми вам усе покажемо. і не боятимемося вас, ха-ха.

хм. ми вже третій тиждень були на Кубі

й ніяк не могли скласти собі однозначного враження.