#Галябезголови

Задумалася. Дивилася на сплячу дівчину спантеличено: цікаво, то дівчині такий характер Бог дав чи її біди на шмаття рвуть? Чи спитати, коли прокинеться?

— Так — не признається ж! — визнала, і щоб не сидіти без діла, взялася наводити порядки на подвір’ї Чорнобая. Підняла з землі кейс. Куди його? Зважила у руці: важкий! Роздивлялася, а думки відкрити, подивитися, що всередині, не виникло. Не та порода!

Вирішила віднести кейс до кабінету Чорнобая, і хіба не права? Андрій Іванович тут хазяїн, і кейс, скоріш за все, — його. Повернеться Чорнобай, хай сам з кейсом розбирається, а місія Казидорівни — аби нічого не зникло з дому!

«А невістка явно вже хотіла кейсові “ноги приліпити”», — вже йшла до будинку Чорнобая, коли почула біля воріт — шум. Озирнулася і очам не повірила: доріжкою до дому йшов син Анки-банкірши Сашко Сулима.

— Стиць, моя радосте! А ти що у чужому дворі забув?! — роздратувалася.

Сашко усміхнувся, махнув Казидорівні рукою, мовляв, чи вам не однаково?! Підійшов до сплячої на лаві Галі. Дивився на дівчину захоплено.

— Така красива… — прошепотів.

— Ця «красива» — невістка Чорнобая!

— Реально — невістка? — перепитав Сашко.

— Думаєш, жартую? Чорнобай тобі голову відкрутить, якщо спробуєш залицятися до дружини його сина!

— Був би тут Чорнобаїв син, мені б і на думку не спало до його дружини залицятися, — відповів автомеханік.

— Та ти геть здурів, Сашко! Ти що верзеш?! Чорнобаїв син, по-твоєму, має скрізь дружину супроводжувати?

— Не скрізь! Але якщо б він був нормальним, він би дружину не відпустив саму, в ніч, та ще й з величезною валізою і оцим кейсом, — вказав на кейс, який тримала Казидорівна.

— Не плутай мене! Кейс — Андрія Івановича!

— Це ви не плутайте мене, Казидорівно! Коли світало і Чорнобаєва невістка тільки увійшла у місто, то тягнула валізу і оцей кейс! — замовк, знову глянув на сплячу дівчину. — Чуєте! Не знаєте, як її звати?

Навала карколомних подій підхопила Галю, наче пішака на шахівниці, упевнено переставила на нову позицію, і, як будь-який нуль (він же початок, старт), нова точка відліку, на відміну від гри в шахи, не гарантувала перемоги у фіналі навіть при найвдалішій і, здавалось би, безпрограшній стратегії. Натомість вилилася у міцний непробудний сон.

Галя прокинулася за добу — у Міжнародний жіночий день Восьме березня — близько опівдня. Повернулася на зручному ліжку, відчула легкий свіжий трав’яний запах, розплющила очі і побачила на подушці поряд із собою оберемок синіх пролісків.

— Тьома… — прошепотіла мимовільно. Усміхнулася, ще не усвідомлюючи, де вона є, та пам’ять за секунду пред’явила перелік жахів останніх днів: пограбування, кейс, ВІЛ, Тьома щосили лупить ногою по дверях, аби встигнути зачинити їх перед Галею…

Напружилася, аж горло перехопило. Усмішка розтанула. Згадала все і остаточно прокинулася. Сіла на ліжку, безпорадно роззирнулася: біля вікна гостьової кімнати в ампірному кріслі куняє стара Казимира Теодорівна, коло розчахнутих дверей стоїть привітний хлопець, який допоміг Галі доперти валізу і кейс до Чорнобаєвого дому. Ох же і дивний погляд у нього! Зухвалий, азартний, та не нахабний! Так дивляться не просто зірки, а зірки-зірки, перед якими життя червону доріжку розстелило. А він…