#Галябезголови
- Автор: Дашвар Люко
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7671-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «#Галябезголови». Краткое содержание книги:
Юля отямилася першою. Рвонула у бій, як божевільна.
— Пане Гашинський! Боже ж мій, це — жах! Такий жах! Прийміть наші глибокі співчуття! Ми з чоловіком шоковані! Феліксові навіть з серцем стало зле, а я… Я і досі не можу повірити! Бідна ваша мама! Бідний її син! Тобто — ви! У голову не вкладається! Я Феліксові кажу: «Феліксе, твій обов’язок перед Орестом Валерійовичем — знайти убивцю його мами!» Тобто… Наскільки я розумію, убивцю знайшли! Мертвим! І це — теж жах! Тому що тепер цей нелюд не розкаже, куди подів гроші, які вкрав у вашого помічника! А це був він! Я впізнала його! Леоніда вашого запитайте! Леонід теж має його упізнати! Цей мертвий чоловік завалив його одним ударом і вкрав кейс! А у кейсі, між іншим, і наші гроші були! — вичерпалася, замовкла, напружилася і від страху дихати забула. Дивилася на Гашинського перелякано.
Гашинський кинув на Юлю недобрий погляд, перевів очі на полковника Жадкіна, який під час палкої дружининої промови підвівся, тупцював біля крісла.
— Налий! — наказав.
Полковник зацьковано кивнув, дістав із шухляди чистий бокал, набульбенив віскі. Подав Гашинському, застиг, дивився на нардепа напружено. Гашинський випив. Мовчки тицьнув бокал полковникові в руки.
— Жадкіни! Схема така! — мовив холодно, люто. — З помічником своїм я і без вас розберуся. Ваша турбота — довести мені, що ви не маєте ніякого стосунку до подій останніх днів! Та найголовніше — мамі моїй догодіть! Ви мене зрозуміли?! Душі її, бо до сорока днів після смерті душа її ще десь тут, десь поряд. Лиш на сороковий день відлетить у потойбічні світи, і тоді вже вона вас не почує. А якщо вона вас не почує… Якщо вам не буде чого сказати моїй мамі… Тоді я вас особисто відправлю за нею услід! — замовк, перейшов на шепіт. — Тож вам краще встигнути!
— Що?! Що нам треба встигнути? — перелякано спитала пані Жадкіна.
— Знайти все, що зникло з квартири моєї мами! Все! У тому числі й кота, якого мама дуже любила. У кого кіт і речі з маминого дому, той нам і про смерть її розповість. Чи не так? І про кейс із грошима розповість, бо, думається мені, там, де мамині речі, там і кейс із грошима.
Гашинський уп’явся лютим поглядом у Фелікса Жадкіна.
— Я логічно розмірковую, пане полковнику?
— Оресте Валерійовичу… Цілком! — полковник говорив і ледь не кланявся. — Кейс із грішми не розчинився у повітрі! Хтось забрав його у небіжчика! Коли той ще не був… небіжчиком. А яким боком до цього, вибачаюся, ваша мама — ніяк не можу зрозуміти! Не складається пазл!
— Леоніде, а ви що про все це думаєте?! Бо ми з вами так і не встигли обговорити надзвичайну подію! Ви так швидко поїхали! Навіть не дочекалися мене у лікарні, коли мені обпечені руки рятували, — інстинкт самозбереження вимагав від пані Жадкіної героїчних вчинків. Опосередковано вказати нардепові на дивну поведінку його помічника було вкрай ризикованою затією, та Юля забула про обережність.
— Не дочекався, бо ригав у лікарняному туалеті! А потім там знепритомнів! Струс мозку у мене! Задоволені, Юліє Володимирівно?! Бо вас так напружує те, що мене не вбили під час пограбування, що я аж починаю хвилюватися за ваше психічне здоров’я! — не приховуючи роздратування, відповів Бурсак.
Гашинський з цікавістю глянув на Жадкіних, перевів погляд на Бурсака.
— Боїтеся… — констатував. — Ви всі — боїтеся! Значить, хтось із вас точно винуватий!
— Оресте Валерійовичу! Дарма ви так! — подав голос полковник Жадкін. — Ми з Юлею, та і Льоня… Ми вас ніколи не зрадимо! І не підведемо! Присягаюся! Ми ту паскуду, яка всю цю кашу заварила, знайдемо! Він вже — труп!
За тиждень після резонансного вбивства матері народного депутата Ореста Валерійовича Гашинського, про яке з істеричним надривом прокричали усі медіа, навіть журнал «Дівчачі штучки», і непублічного, не помітного непосвяченим зникнення кейса з готівкою Юрко Консуматенко вперше відмовився від горілки.
— Все! Більше не можу! Передоз! — пояснив Гавані, знайомому свого знайомого.
Філософ і барига Гавана, дужий дядько років сорока, жив у Козельці, приторговував краденим і погодився не тільки скупити оптом увесь крам, який Консуматенко поцупив у Хмельницькому, у монастирі і на київському Печерську і припер до Козельця сьомого березня під ранок, а й гостинно відчинив для Юрка двері своєї дерев’яної, обкладеної цеглою хати: живи, їж, пий, розмірковуй про недосяжну неосяжність життя!