Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-69-7
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1». Краткое содержание книги:
Я не можу злічити годин, які я втратив, дивлячись на затонуле місто з його будівлями, арками, статуями і мостами, і на колосальний храм — красивий і таємничий. Хоча я знав, що смерть уже близько, мене все одно діймала цікавість, і я все спрямовував на нього промінь прожектора у спраглому пошуку. Промінь світла дозволив мені вивчити багато деталей, але не давав зазирнути за розчахнуті двері вирізаного у скелі храму, тож через деякий час, усвідомлюючи потребу берегти енергію, я вимкнув струм. Тепер промені стали набагато тьмяніші, аніж були впродовж тижнів нашого дрейфу. І, ніби під’юджене неминучою втратою світла, зросло моє прагнення дослідити ці морські таємниці. Саме я, німець, маю бути першим, хто проторує ці забуті у вічності дороги!
Я дістав і оглянув глибоководний водолазний костюм з металевими шарнірними з’єднаннями, перевірив портативний ліхтар і дихальний апарат. Хоч пройти подвійний шлюз самому і буде нелегко, я вірив, що за допомогою своїх наукових вмінь здолаю всі перешкоди і зможу особисто пройтися мертвим містом.
Шістнадцятого серпня я спромігся вийти з U–29 і почав обережно торувати шлях крізь поруйновані і замулені вулиці до давньої річки. Я не знайшов скелетів чи інших людських останків, але відшукав цілий археологічний скарб у вигляді скульптур і монет. Про них я зараз не можу багато сказати, окрім хіба що відчуття побожного трепету перед культурою, яка була на вершині розвитку і слави, коли печерні люди блукали Європою і Ніл котив свої води повз дикі необжиті береги. Інші, спрямовані моїм рукописом, якщо його коли-небудь знайдуть, повинні розкрити таємниці, про які я лише здогадуюсь. Мої електричні батареї вже майже розрядились, і я повернувся на човен, постановивши собі наступного дня дослідити кам’яний храм.
Сімнадцятого серпня, коли мій намір дослідити таємничий храм лише посилився, мене спіткало величезне розчарування, бо я виявив, що ще у липні під час заколоту тих свиней були знищені засоби, необхідні для перезарядки переносного ліхтаря. Моя лють була безмежна, але мій німецький глузд не дозволив мені вирушати непідготовленим у непроникну темряву внутрішніх приміщень, які могли виявитися лігвом якогось неймовірного морського чудовиська або лабіринтом проходів, з відгалужень яких я б ніколи не зміг повернутися. Все, що я міг, це увімкнути ослаблий прожектор U–29, з його допомогою піднятися храмовими сходами і дослідити зовнішні різьблення. Сніп світла падав на двері під висхідним кутом, тож моя спроба зазирнув всередину і бодай щось розгледіти виявилася марною. Не було видно навіть стелі, але я все ж ступив кілька кроків досередини, попередньо промацавши підлогу палицею, втім, йти далі не відважився. Понад те, вперше у своєму житті я відчув страх. Я почав розуміти, звідки у бідного К’єнце з’явилися ці настрої, бо хоча мене все дужче притягував храм, я боявся його заповненої водою безодні, боявся сліпо, і мій страх лише посилювався. Повернувшись на субмарину, я вимкнув усе світло і замислено сидів у темряві. Відтепер електрику треба було берегти лише для екстрених випадків.
Суботу вісімнадцятого я провів у цілковитій темряві, мене мордували думки і спогади, які загрожували зламати мою німецьку волю. К’єнце збожеволів і загинув ще до того, як ми дісталися цих зловісних уламків неосяжно далекого минулого, і порадив мені піти з ним. Невже і справді фатум зберіг мій розум лише для того, щоб безперешкодно привести мене до кінця значно жахливішого і неймовірнішого, аніж будь-хто може уявити? Мої нерви надто напружені, і мені треба позбутись всіх цих притаманних слабкій людині емоцій.
Я не міг заснути суботньої ночі, тож, вже не дбаючи про майбутнє, увімкнув світло. Дратувало те, що у мене раніше зникне електрика, аніж закінчаться запаси повітря і харчів. Я знову повернувся до думки про легку смерть і перевірив свій автоматичний пістолет. Над ранок я, мабуть, заснув з увімкненим світлом, бо вчора вранці, прокинувшись у цілковитій темряві, виявив, що всі батареї розрядилися. Я згаяв кілька сірників поспіль і страшенно пожалкував про недалекоглядність, з якою ми раніше спалили увесь свій запас свічок.