Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1

Я не пригадую напевне, коли це все почалося, але це трапилося кілька місяців тому. Загальна напруга була жахлива. До пори політичного і соціального неспокою додалось дивне, загрозливе передчуття жахливої фізичної небезпеки, небезпеки повсюдної і всеохопної, небезпеки, з якою можна зіткнутися лише у найстрашніших нічних видіннях. Я пригадую, як довкола ходили люди з тривогою на блідих обличчях, шепотіли перестороги і пророцтва, які ніхто не відважився б свідомо повторити чи навіть зізнатись самому собі про почуте. Над землею нависла атмосфера невимовної провини, а з міжзоряних безодень віяло холодом, від якого здригалися ті, хто залишався у темряві на самоті. У змінах пір року стався якийсь зловісний збій — бабине літо тривало страшенно довго, і всі відчували, що влада над світом, якщо не над усім всесвітом, перейшла від знаних богів чи сил до влади богів і сил, незнаних раніше.

І тоді з Єгипту прийшов Ньярлатотеп. Ніхто не міг сказати, хто він, але в його жилах текла кров давнього Єгипту, і він був подібний до фараона. Коли він з’являвся, фелахи падали ниць, хоча й не могли пояснити, чому вони це робили. Сам він казав, що постав із двадцятисемистолітнього мороку і чув послання з місць за межами нашої планети. На цивілізовані землі прийшов Ньярлатотеп, смаглявий, стрункий і моторошний, він постійно купував якісь дивні пристрої зі скла і металу і майстрував із них ще дивовижніші механізми. Він багато говорив про науку — зокрема про електрику і психологію — і проводив такі демонстрації могуті, що його глядачам відбирало мову, а слава його від того непомірно росла. Люди радили одне одному побачити Ньярлатотепа, і при цьому тремтіли. І хай би куди йшов Ньярлатотеп, там зникав спокій, а досвітні години сповнювалися криками нічних жахіть. Ніколи ще крики від нічних жахіть не були настільки загальною проблемою, розумніші люди навіть почали казати, що непогано було б заборонити сон у передсвітанкові години, щоб верески міст не так сильно діймали блідий, жалібний місяць, який осявав зелені води, прослизаючи своїм промінням під мости, і старі вежі, що здіймаються у хворе небо.

Я пригадую, як Ньярлатотеп уперше прийшов у моє місто — велике, старовинне, жахливе місто незчисленних злочинів. Мій друг розповів мені про нього, про незабутній захват і чар його одкровень, і я загорівся бажанням пізнати його приховані таємниці. Мій друг казав, що це було жахливо і дивовижніше за будь-які мої найсміливіші марення; розповідав, що проектовані на екран у затемненій кімнаті речі були пророцтвами, над якими владарював лише Ньярлатотеп, а славнозвісні іскри спричиняли видіння, які раніше таїлися у найдальших глибинах зіниць, так що жодним іншим чином до них не можна було дістатися. Та я й раніше багато чув, що ті, хто пізнав Ньярлатотепа, могли бачити недоступні іншим речі.