Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-69-7
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1». Краткое содержание книги:
Коли згас останній сірник, який я наважився витратити, я залишився сидіти без світла в абсолютній тиші. Упереміш з думками про неминучий кінець у моїй пам’яті зринали усі попередні події, і тоді переді мною постало до часу приспане усвідомлення, яке слабшу і забобоннішу людину змусило б здригнутися. Голова світлосяйного бога на скульптурах кам’яного храму була та сама, що й на різьбленому шматочку слонової кістки, який мертвий моряк приніс із моря, а нещасний К’єнце повернув назад.
Я був трохи збентежений цим збігом, але не сказав би, що заляканим. Лише нерозвинений розум прагне пояснити незвичайні і складні речі примітивним спрощенням до надприродного. Так, збіг був дивним, але і моє мислення було достатньо тверезим, щоб не поєднувати обставин без жодного логічного зв’язку чи шукати містичні ланки між катастрофічними подіями, які спіткали нас від дня потоплення «Вікторії», і моїм теперішнім становищем. Відчуваючи потребу у відпочинку, я прийняв снодійне і ще раз поринув у нетривалий сон. Мій нервовий стан відбився на снах, бо мені здавалося, що я чую крики потопельників і бачу мертві обличчя біля ілюмінаторів корабля. І посеред тих мертвих облич було єдине живе, знущальне обличчя юнака з кістяної фігурки.
Мені варто вкрай обережно записувати те, що стосується мого сьогоднішнього пробудження, бо я перебуваю у вкрай знервованому стані, і до фактів починають домішуватися мої галюцинації. Мій випадок вельми цікавий з погляду психології, і я шкодую, що не можу звернутися до котрогось із компетентних німецьких фахівців, аби він провів обстеження. Щойно я розплющив очі, моїм першим почуттям було незбориме прагнення увійти до кам’яного храму, прагнення, що лише наростало і якому я все ж несвідомо вирішив опиратися через якесь відчуття страху, що рухало мене у протилежному напрямку. Потім мене охопило відчуття світла посеред пітьми, яка запала внаслідок повного вичерпання заряду батарей; мені навіть здалося, що крізь ілюмінатор, який виходив у бік храму, я бачу щось на кшталт фосфоричного сяйва у воді. Це розпалило мою цікавість, бо я знав, що жоден глибоководний організм не здатен так фосфоресціювати.
Але перш ніж я встиг у цьому розібратися, мене охопило третє відчуття, яке через свою ірраціональність змусило мене сумніватися у всьому, що фіксує моя свідомість. Це була слухова галюцинація: ритмічний, мелодійний звук, схожий на якийсь дикий, але прекрасний хоральний гімн, що долинав ззовні повністю звуконепроникної обшивки U–29. Переконаний у своїй психологічній і нервовій нестабільності, я запалив кілька сірників і вжив велику дозу розчину броміду натрію, який заспокоїв мене настільки, щоб зникла ілюзія звуку. Але фосфоричне світіння залишилось, а мені було все важче притлумлювати дитинячий порив припасти до ілюмінатора у пошуках його джерела. Воно було жахливо реалістичне, і скоро з його допомогою я зміг розрізнити знайомі об’єкти довкола себе, і серед них порожню склянку від броміду натрію, хоча де вона лежить, я раніше не мав жодного уявлення. Ця остання обставина змусила мене замислитись: я перетнув кімнату і торкнувся склянки. Вона була саме там, де, як мені здалось, я її бачив. Тепер я знав, що світло або було реальним, або ж було частиною настільки стійкої і чіткої галюцинації, що я не мав жодного шансу її розвіяти, тож, облишивши опір, я пішов до рубки, щоб подивитися на джерело світла. Чи міг то бути ще один корабель класу U, який би дав мені можливість врятуватися?
Читачеві в жодному разі не слід сприймати все нижческазане як щиру правду, бо оскільки ці події виходять за межі законів природи, вони, поза сумнівом, є суб’єктивними і нереальними витворами мого перенапруженого розуму. Коли я увійшов до рубки, то побачив, що море відсвічувало набагато менше, ніж я очікував. Поблизу не було жодної фосфоресцентної тварини чи рослини, а міста, що спускалося до річки, не було видно крізь морок. Те, що я бачив, не було захопливим, не було гротескним чи лячним, але воно загасило останню іскру надії щодо стану моєї свідомості. Двері і вікна вирубаного у скелястому пагорбі підводного храму яскраво сяяли тремтливим світлом, так, ніби десь глибоко всередині нього палало велике жертовне вогнище.
Усі пізніші події були хаотичними. Що більше я вдивлявся у неприродно освітлені вікна і двері, то більше неймовірних видінь поставало перед моїми очима — видінь настільки незвичайних, що мені бракує слів, аби розповісти про них. Здавалося, я можу розгледіти у храмі речі, як непорушні, так і рухомі; здавалося, я знову чую потойбічні співи, які вчувалися мені, щойно я прокинувся. В мені здійнялися думки і страхи, зосереджені довкола того юнака з моря і кістяної фігурки, образ якої повторювався на фризі і колонах храму переді мною. Я подумав про бідолашного К’єнце — де тепер спочиває його тіло з фігуркою, яку він забрав із собою в море? Він попереджав мене про щось, і я не звернув уваги, — але він був лише м’якотілий уродженець рейнських земель, якого звели з глузду труднощі, з якими пруссак міг легко впоратися.