Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-69-7
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1». Краткое содержание книги:
Того вечора я пошкодував, що тишком не витягнув ту кістяну фігурку з кишені бідного К’єнце перед тим, як він пішов, бо мені все не давали спокою спогади про неї. Я ніяк не міг забути це молоде, вродливе обличчя з вінком-короною, хоча від природи я не надто творча особистість. А ще мені стало прикро від того, що ні з ким поговорити. Краще вже К’єнце, який, звичайно, був в інтелектуальному плані нижчий за мене, аніж ніхто. Тієї ночі я погано спав і все думав, коли ж настане кінець. Звісно, я розумів, що мої шанси на порятунок мізерні.
Наступного дня я піднявся у рубку і почав уже звичне вивчення довкілля за допомогою прожектора. У північному напрямку пейзаж мало чим відрізнявся від того, який ми спостерігали останні чотири дні, відколи помітили дно, але я зауважив, що швидкість дрейфу U–29 зменшилась. Коли я розвернув промінь прожектора на південь, то побачив, що далі океанське дно переходить у пологий спуск, і, що цікаво, у певних визначених місцях із нього стримлять кам’яні блоки, розташовані ніби за певною схемою. Човен занурювався не настільки швидко, щоб можна було відразу розгледіти дно спуску, тож невдовзі, щоб висвітити дно, я був змушений збільшити потужність прожектора. Через різку зміну положення у прожекторі відійшов контакт, і його ремонт спричинив кількахвилинну затримку, але зрештою світло знову спрямувалося донизу, висвітлюючи морську долину піді мною.
Я в жодному сенсі не емоційна людина, але відчув справді величезний захват, коли побачив те, що висвітив електричний промінь мого прожектора. І як людина, вихована у традиціях прусської культури, я не мав би дивуватися, зважаючи на геологію та історію, що свідчать про величезні зрушення в океанічних і континентальних шельфах. Перед моїми ж очима постав обшир із безліччю впорядковано розташованих величних споруд, що перебували на різних стадіях руйнації; споруд, які, безсумнівно, належали величній, хоча й невідомій мені культурі. Найпевніше, вони були мармурові, і то саме мармур білувато відсвічував у променях прожектора, і здавалося, що це величезне місто займає всю площу вузької долини, місто з численними храмами і віллами, розташованими окремо на крутих довколишніх схилах. Дахи попровалювалися, а колони впали, але всюди залишався дух невимовної давньої величі, який ніщо не могло знищити.
Побачивши навіч Атлантиду, яку я раніше вважав не більш ніж міфом, я відчув себе найазартнішим з дослідників. На дні цієї долини колись текла річка, бо, придивившись до ландшафту, я помітив залишки кам’яних і мармурових мостів і молів, терас і дамб — колись пишних і прекрасних. У своєму запалі я мало не опустився до ідіотської сентиментальності бідного К’єнце і запізно помітив, що південна течія зникла, дозволяючи U–29 повільно опускатися на затонуле місто, немов аероплан, що заходить на посадку над звичайним містом на поверхні. Також я не відразу помітив і те, що зникла зграя цих незвичайних дельфінів.
Приблизно через дві години човен ліг на бруковану площу біля скелястого схилу долини. З одного боку я міг бачити ціле місто, яке збігало від площі до колишнього узбережжя річки, з іншого ж боку, несподівано близько, я побачив багато оздоблений і чудово збережений фасад величної будівлі, вочевидь, храму, витесаного в суцільному камені. Я можу лише здогадуватися про походження мистецького оздоблення цього титанічного творіння. За монументальним фасадом, мабуть, ховалися численні внутрішні приміщення, бо храм дивився назовні багатьма широкими вікнами. У центрі зяяли величезні відчинені двері, до яких вели вражаючі своєю розкішшю сходи, оточені витонченими різьбленнями, які нагадували вакхічних персонажів. Особливо вирізнялися величні колони і фриз, прикрашені скульптурами неймовірної краси; скульптури зображали ідилічні пасторальні сцени і процесії жерців і жриць із дивним церемоніальним приладдям, які поклонялися світлосяйному богу. Виконання цих витворів мистецтва вражало своєю досконалістю, мало сильний відтінок елліністики, але було на диво своєрідним. Від нього віяло жаскою давниною, хоча це був радше найвіддаленіший, аніж безпосередній предок грецького мистецтва. Я не маю сумнівів у тому, що кожнісінька деталь цього монументального витвору була витесана з неторканої раніше скелі. Складалося враження, що це частина гірського масиву, хоча я не можу навіть уявити, яким чином створювалися просторі внутрішні приміщення. Можливо, їхню основу становили печера або система печер. Ані час, ані затоплення водою не пошкодили первісної величі цього страхітливого храму — бо це був саме храм, — і сьогодні, через тисячі років, він стоїть, не осквернений і непорушний, серед вічної ночі і мовчання океанських глибин.