Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-69-7
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1». Краткое содержание книги:
Дев’ятого серпня ми впритул наблизилися до океанського дна і освітили його потужним променем прожектора. Перед нами була широка горбиста рівнина, переважно вкрита водоростями і всіяна мушлями дрібних молюсків. Тут і там стриміли слизуваті об’єкти дивної форми, вкриті рослинами і купами морських жолудів, втім, К’єнце негайно заявив, що то у своїх могилах покояться давні кораблі. Його збентежила лише одна річ, шпиль з якогось твердого матеріалу, що здіймався над океанським дном приблизно на чотири фути, завтовшки приблизно два фути, з пласкими бічними гранями, що під тупим кутом сходилися з гладенько стесаним верхом. Я назвав цей шпиль відколотим шматком скелі, але К’єнце здалося, що він бачив на ньому різьблення. Невдовзі він почав тремтіти і, ніби перелякавшись, відвернувся від ілюмінатора. Я не можу знайти цьому іншого пояснення, окрім того, що його приголомшили безмір, темрява, давність і таємничість океанської безодні. Його розум був втомлений, але я завжди залишаюся німцем і встиг помітити дві речі: по-перше, U–29 спокійно витримувала глибоководний тиск, по-друге, ті дивні дельфіни так само нас оточували, навіть всупереч тому, що більшість натуралістів вважають неможливим існування вищих організмів на такій глибині. Втім, я впевнений, що раніше переоцінював швидкість занурення субмарини, але навіть попри це ми були досить глибоко, щоб цей феномен був вартий уваги. Судячи з орієнтирів на дні океану, швидкість нашого дрейфу на південь була приблизно тією ж, яку я вирахував з руху живих організмів ще у верхніх шарах океану.
О 3:15 дня 12 серпня бідний К’єнце остаточно збожеволів. До того він сидів у бойовій рубці, увімкнувши зовнішній прожектор, коли це раптом увірвався до бібліотечного відсіку, де я саме читав, і вираз його обличчя одразу виказав його наміри. Тут я повторюю те, що він сказав, підкреслюючи слова, які він сам виділяв: «Він кличе! Він кличе! Я чую його! Ми мусимо йти!» Отак говорячи, він схопив зі столу те різьблене на слоновій кістці зображення, вкинув його до кишені і вхопив мою руку, намагаючись тягти мене до трапа на палубу. За мить я зрозумів, що він хоче відкрити шлюзи і витягти мене назовні у воду, це була суїцидальна і згубна манія, до якої я заледве чи був готовий. Коли я вперся і спробував повернути його до тями, він раптово ошалів, повторюючи: «Пішли — не чекай більше; нам краще розкаятися і здобути прощення, ніж опиратися і накликати на себе прокляття». Тоді я відмовився від спроб його заспокоїти і назвав його божевільним та жалюгідно неповноцінним. Але він не зважав і все кричав: «Якщо я божевільний, то це милосердя. Хай змилуються боги над людиною, яка у своїй безсердечності зможе зберегти розум, коли настане жахливий кінець! Ходімо назустріч божевіллю, доки він ще милосердно кличе!»
Здавалося, цей спалах його психічно виснажив, бо після цього він став значно спокійнішим, почав просити в мене дозволу податися туди самому, якщо вже я не хочу його супроводжувати. Цього разу план дій був очевидний. Так, він німець, але всього лише уродженець рейнських областей, до того ж простого походження, а зараз він був доволі небезпечним безумцем. Погодившись на його суїцидальне прохання, я б відразу позбавив себе того, хто з колеги перетворився на загрозу. Я попросив його перед відходом залишити мені ту фігурку зі слонової кістки, але він зустрів це прохання таким вибухом сміху, що я не наважився його повторити. Тоді я запитав, чи не бажає він залишити прощальний подарунок, чи пасмо волосся для своєї сім’ї у Німеччині, на випадок, якщо мене врятують, але знову у відповідь почув лише дивний сміх. Тож він пішов до трапу, а я — в апаратну і, виждавши належний інтервал, запустив механізм, який послав його на смерть. Коли я зрозумів, що він уже перебуває назовні човна, я просвітив прожектором води довкола човна у спробі востаннє його побачити, бо я хотів пересвідчитись, чи розплющить його тиск води, як мав би теоретично, а чи тіло залишиться неушкодженим, як оті дивні дельфіни. Втім, я не зміг знайти жодних слідів мого покійного компаньйона, бо саме перед ілюмінаторами рубки дельфіни зібралися навдивовижу щільною масою.