Трилогія смерті
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга-Богдан
- ISBN: 978-966-10-5773-8
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Трилогія смерті». Краткое содержание книги:
Із виру приголомшливих та небезпечних перипетій головним героям допомагає вибратися саможертовність, сприйняття світу і себе з поблажливою іронією та, як не дивно, певна божевільність учинків.
— Констанс.
— Ви могли б розігрувати цей маскарад хтозна-скільки, — сказав я. — А руки, зап’ястки — це ж така дрібна деталь!
Вона вискочила з кімнати, тоді пустотливо, мов кімнатна собачка, прибігла назад у шоферському кашкеті, а за мить скинула його й наділа наколку служниці. Щоки її розшарілись, очі блищали.
— Кого б ви хотіли вщипнути за задок? Шофера чи служницю?
— У вас в усіх трьох премилі задки!
Вона підлила мені вина, відкинула вбік обидва головні убори й сказала:
— Оце єдина моя розвага. Вже багато років не маю ніякого діла, то сама собі його знаходжу. Пізніми вечорами виїжджаю до міста, інкогніто. Часом роблю в крамницях закупки — теж як служниця.
А ще орудую в підвалі кінопроектором, мию машину. Та й куртизанка з мене непогана, якщо вам до вподоби куртизанки. Колись я заробляла по півсотні доларів за ніч, і це в двадцять третьому році, коли долар ще мав справжню ціну й за двадцять п’ять центів можна було пообідати.
Ми довго сміялися. Я відкинувсь на подушки.
— А навіщо вся оця таємничість, нічне життя? Ви ніколи не виходите вдень?
— Тільки на похорони. Розумієте… — Констанс відсьорбнула кави й знову вгрузла спиною в купу подушок, схожу на гурт лежачих собак. — Розумієте, я не дуже люблю людей. Це в мене ще змолоду почалося. Певно, надто багато на моїй шкірі слідів від продюсерських пальців. А втім, і так непогано грати роль самотньої господині дому.
— А я тут до чого? — запитав я.
— Ви — друг Фанні, це по-перше. По-друге, ви начебто добрий хлопчина. Тямущий, хоча й дурненький. Цебто, невинний. Ці великі блакитні очі, скільки в них наївності! Життя вас іще не ламало? Дай боже, щоб і не ламало ніколи. Ви здаєтеся мені безпечним, милим і потішним. Але без ніякої фізіології, як тепер кажуть, без ніякої фізіології. Тобто я не збираюся тягти вас до себе в спальню, вашому дівоцтву ніщо не загрожує.
— Я не дівич.
— Хай ні, але з біса схожі.
Я люто спаленів.
— Ви так і не відповіли мені. Чому я тут?
Констанс Реттіґан поставила на підлогу свою чашку, нахилилась уперед і подивилась мені просто в очі.
— Фанні стривожена, — сказала вона. — Перелякана. Нажахана. Чи не з вашої ласки?
За короткий час я встиг забути.
Подорож машиною з міста до узбережжя розвіяла морок у моїй голові. Поки я був у цьому домі, стояв біля басейну, дивлячись, як господиня поринає в море, а потім вертається, і відчував на обличчі легкий бриз, а в роті — смак доброго вина, події останніх двох днів наче звітрилися в мене з пам’яті.
Раптом я усвідомив, що вже багато тижнів не сміявся отак від душі. Молодий сміх цієї жінки повернув мене назад, туди, де мені й належало бути в мої двадцять сім років, а не в дев’яносто, що на них я почував себе, прокинувшись сьогодні вранці.
— То це з вашої ласки Фанні така налякана? — повторила своє запитання Констанс Реттіґан і раптом замовкла. — О Боже, — мовила вона, — у вас такий вигляд, наче я оце переїхала машиною вашого улюбленого собачку, — вона схопила мою руку й міцно стиснула її. — Я що — вдарила вас у самісінькі круглячки?
— Які круг…
— У яєчка. Даруйте.
Вона дала мені час прийти до тями. А побачивши, що я не зомлів, сказала:
— Річ у тім, що я з біса опікуюся Фанні. Навряд чи ви знаєте, як часто я буваю в тому нужденному вулику.
— Я вас там ніколи не бачив.
— Ще й як бачили, тільки не впізнали. Торік на П’яте травня,[27] десь уже над північ, усі там звеселіли від вина та енчілади й, побравшись за руки, пішли танцювати мексиканську конгу по коридорах, по сходах, по всьому будинку. Я була на чолі тієї живої вервечки, виряджена такою собі Ріо-Рітою, і ніхто мене там не знав, а це ж бо єдина нагода добре збавити час. І ви там були, тільки десь у кінці вервечки, далеко від мене, так що ми ні разу не зіткнулись. А за годину я трохи погомоніла з Фанні й зникла. Здебільшого я приїжджаю туди десь о другій ночі, і ми з Фанні повертаємося в часи Чиказької опери й Інституту мистецтв, коли я вчилася малювати й безплатно співала в хорі, а Фанні виконувала кілька головних партій. Ми знали Карузо й були обидві худющі, як тріски, ви собі уявляєте? Фанні — худюща! Але який голос! О Боже, та й молоді ж ми були!.. Ну, а решту ви знаєте. Я далеко пішла, зі слідами матрацних пружин на спині. А коли їх стало надто багато, втекла сюди видобувати гроші із надр свого задвірка.
27
Річниця перемоги мексиканського війська над французькими інтервентами у битві під Пуеблою (1862).