Сімнадцять спалахів весни

Зразу ж, як тільки я повернувся до Італії, почав розробляти план виходу на Даллеса: не в організаційному аспекті, а, скоріш, у стратегічному. Дані, які є в моєму розпорядженні, дали мені змогу дійти головного висновку: союзників так само, як і нас, тривожить реальна перспектива створення в Північній Італії комуністичного уряду. Навіть якщо такий уряд створять чисто символічно, Москва матиме прямий шлях до Ла-Маншу — через комуністів Тіто, з допомогою італійських комуністичних вождів і Моріса Тореза. Отже, виникає близька загроза створення «поясу більшовизму» від Белграда, через Геную, — в Канни і Париж.

Моїм помічником в операції став Еуген Дольман — його мати, до речі, італійка, має найширші зв'язки серед вищої аристократії, настроєної пронімецьки, але антинацистськи. Для мене ж поняття «Німеччина» і «націонал-соціалізм» нероздільні, і, оскільки німецькофільські настрої фрау Дольман превалюють над іншими, я вважав за доцільне залучити Еугена для розробки деталей операції, бо зв'язки його матері могли нам знадобитися в плані відповідної обробки союзників.

Я вирішив, і Дольман узявся, через італійські канали, проінформувати Даллеса, що смисл можливих переговорів полягає в тому, щоб Захід зміг узяти під контроль усю Північну Італію до того, як хазяями становища стануть комуністи. Причому ми вважали, що ініціатива має йти не від нас: мені здавалося доцільнішим, щоб союзники «дізналися» про ці мої настрої через свої агентурні можливості. Тому я дав санкцію Дольманові провести таку операцію: за відомостями гестапо, молодший офіцер танкових військ СС Гідо Ціммер, як було помічено, часто розмовляв з італійцями про те, що війну програли і становище безнадійне. На дружній вечірці, куди «випадково» потрапив Дольман, він, перед самим ранком, коли вже багато випили, сказав Ціммеру, що стомився від цієї проклятущої, безцільної війни. Агентурна розробка дала мені змогу з'ясувати, що вже наступного дня Ціммер у розмові з бароном Луїджі Паріллі сказав: коли вже Дольман проклинає війну, то це означає, що так само думає і Карл Вольф, а в руках Вольфа — доля всієї Північної Італії і всіх німецьких військ, розквартированих тут. Луїджі Паріллі в минулому був представником американської компанії «Келвілейшн корпорейшн», і його контакти з Америкою тут широковідомі, хоч він завжди підтримував режим дуче. До того ж його тесть — крупний ліванський банкір, зв'язаний як з британським, так і з французьким капіталом. Розмови Ціммера з Паріллі було цілком досить, щоб Дольман запросив Гідо Ціммера на конспіративну квартиру і виклав йому всі зібрані на нього компрометуючі дані. «Цього достатньо, щоб зараз же відправити вас на шибеницю, — сказав він Ціммеру, — врятувати вас може лише одне — чесна боротьба за Німеччину. А в цій боротьбі важливі й дипломатичні, невидимі бої». Одним словом, Ціммер дав згоду працювати на нас.