Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
Пам’ять не знає межі між теперішнім і минулим, особливо пам’ять на біль. Щоразу, коли я згадую ті роки, мені стає так само боляче і страшно. Він знущався наді мною, як тільки міг. Бив, палив, топив… Він кидав мене до діжки з павуками, морив голодом, а потім годував гусінню… І все це заради вивільнення моєї ненависті, моєї сили. І я не витримувала.
Ахруман не помічав, але з кожним разом я все краще і краще контролювала її! Я навчилася відтягувати вивільнення, а ще — спрямовувати силу. Він не бачив цього: був засліплений своїми новими можливостями.
Він експериментував із накопиченням сили і завдяки мені досяг значного поступу…
Його помилкою було те, що він лишив мене при здоровому глузді. Крізь марево болю, полон сліз і мук я спостерігала, вивчала його звички й характер. І чекала… Я стала слухняна й покірна. Щойно він приходив по силу, я її віддавала. Він звик до цього. Згодом почав випускати мене на свіже повітря: я була потрібна йому здоровою. Я чекала… Він почав брати мене з собою на лови і на полюддя. Я чекала…
І мій день настав. Ахруман взяв мене в чергову мандрівку. Ми подорожували недовго — зупинилися у селі Вовковиї. Ніколи не забуду цього села, як і не забуду тієї жінки, що врятувала мене. Не знаю, чи жива вона, але щоранку, прокидаючись, і щовечора, засинаючи, я згадую її добрим словом. Вона тоді була при надії. Чекала на доньку.
Ми прибули в село поночі і всією ватагою ввалилися до корчми. Щойно корчмар зрозумів, хто завітав, одразу метнувся розігрівати їжу, накривати столи… Ахруман з мечниками сидів за одним столом, я ж була прив'язана до ніжки іншого.
В самий розпал веселощів, коли Ахруман почав змагатися, хто краще поцілить в мене кісткою, в корчму ввійшла вона. Не звертаючи увагу на гамір і лайку, попростувала до корчмаря, про щось переговорила, віддала якийсь клунок, взамін взяла кілька монет, і рушила до виходу, обережно ступаючи і несучи перед себе майбутнє життя.
Дорогу їй заступив один із мечників. Він вже був такий п’яний, що навіть слова не спромігся вимовити — лишень протягнув свої волохаті лапи і вчепився у неї. Ззаду ж підійшов інший і схопив її за руки…
Вона кричала, а корчмар навіть не дивився у той бік. Я не стрималася — вибухнула силою, спрямувавши її на цих двох нелюдів. Ахруман не встиг нічого зробити. За мить замість двох живих мечників на землі лежали обпалені і зсохлі цурпалки. Жінка зникла в нічній пітьмі.
Мене тієї ночі не пожаліли: всю в синцях, непритомну від болю кинули у стайню. Там, опритомнівши, я почула тихий наспів:
Вже наприкінці я зрозуміла: то не пісня, а замовляння, й замовляють мене. Я хотіла щось сказати, та вона накрила мені рота рукою й наказала мовчати. Сама ж сказала: «Я вилікувала рани твого тіла. Та не силах вилікувати страшні рани в твоїй душі. Допомогти тобі втекти від Ворона? Ти хочеш цього, чи ти з ним по добрій волі?» Відповідь вона прочитала у моїх очах. «Маєш велику силу, але не вмієш нею користуватися. Ця сила може зруйнувати тебе. Є три можливості: навчити тебе, забрати цю силу або забрати надлишок сили, а решту зв'язати. Вибирай.» І я вибрала третє. Вона переслала частку моєї сили своїй ненародженій доньці, сказавши, що потім якось із цим впорається, а решту моїх сил зв'язала. Все це було вночі, у тій же стайні. Коли обряди завершилися, вона вивела мене потаємним ходом за межі села, в ліс, вказала куди йти, і я пішла до Словунії.
Все, що відбувалося далі, було суцільним страшним сном. Дні минали за днями. Я йшла вперед, старанно оминаючи села, поля, дороги. Я їла корінці, жуків та хробаків, сирі гриби й невідомі ягоди. Як я не отруїлася, не знаю. Може, мене охороняло те нічне замовляння-пісня. Не знаю… Але я таки дісталася Рати. Зібравши на березі кілька неважких колодок, зв'язала їх трав'яними мотузками і переправилася через річку.