Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
Дякувати богам, словунська земля була прихильна до мене. Всюди знаходилися добрі люди, які допомагали — хто хлібом, хто ночівлею, хто грошима, а хто добрим словом. Так я дісталася Древії й осіла на самій межі з Великими Пустелями. Люди допомогли збудувати хату. У тому селі мені трапився старий знахар, Остоєм звали. Він, мабуть, відчував у мені якісь сили, та позаяк вони були зв'язані, то не міг розібрати, які саме. Остой навчив мене лікувати людей — не чарами, а травами, водою, рухами. Я лікувала і після його смерті. Прожила там багато років… І далі все було б добре, якби не посуха…
Увесь врожай був під загрозою. Сонце палило нещадно, гарячий подих пустелі пробивав усі відьмацькі кордони. Про дощ можна було лише мріяти: навіть уночі було так спекотно, що ніхто не міг заснути. Почалися хвороби. Невідомі мені. Я нікого не змогла врятувати. Ось тоді в селі й згадали, що я — зайда, нетутешня. Спершу сторонилися мене, потім відверто обходили. Вночі я чула кроки навколо хати, якісь голоси. Вони вирішили, що я — зла відьма, і насилаю на них посуху. Настав час знову втікати. Я полишила все й вночі вийшла з дому. Пробралася городами до лісу, вони помітили і рушили за мною.
Я бігла швидко, та вони були швидші. Я ж бо жінка, а за мною гналося десяток чоловіків, половину з яких я врятувала від смерті. І ось, коли я, вже геть знесилена, чула за спиною їхнє дихання, я просто з розгону налетіла на нього… На Яра! Він щойно вийшов зі свого мисливського куреня.
Ярові воїни розігнали селян…
— Ось така моя історія, Добровіне. Що було далі, ти знаєш. Що скажеш? Віриш мені?
— Ось ти яка, Діво! Твоя історія і дуже незвичайна, але у світі так багато незвичайного, що людському розуму годі це все осягти… — Добровін замислився. — Та я вірю тобі, Діво. Вірю, бо ти сама відкрилась мені. Вірю, бо бачу твої очі… Наша сутність може бути схована як завгодно глибоко, але очі — вони ніколи не брешуть.
— Якщо ти віриш мені, то мусиш повірити й тому, що я розповім зараз! Мені більше немає з ким поділитися цим каменем…
Добровін кивнув.
8
Сонце піднімалося, і Рутенія прокидалась. Обійми сну розкривалися повільно і м'яко. Ось був сон, а ось він перетік у дійсність. Світло пестило розкинуті над покривалом руки.
Згадалися події минулого дня, і Рутенія миттю скочила з ліжка. Ще стільки всього треба встигнути: зустрітися з Лютибором, засвоїти нові прийоми тілесного бою, розібрати замовляння, побачитися з Золотою й насолодитися останніми теплими днями…
Склавши план дій, вона спустилася до бійцівської зали. Там на неї вже чекав учитель. Звали його Гопак. Сам Добровін не завжди перемагав його, а це щось та важило! Гопак був кремезний дядько, з довгими вусами і голеною головою, заввишки з чугайстра, хоч той виглядав би худим і слабким поруч із ним.
Урок починався з розминки, з відьми сходило сім потів і почувалась вона як після тижневого переходу пустелею. Але то був лише початок, Гопак знав, як відновити сили. Після п’ятихвилинного масажу відривав її від лави і починав бити палицею. Спочатку дерев’яною, потім залізною.
— Болю немає! Він існує в нас самих! І тому ми можемо його контролювати! Зрозумій це! — казав він.
Якось після занять вона пожалілася:
— Я все роблю, як ти кажеш, я контролюю біль, та все ж його відчуваю. І крім того, лишаються синці!
— Га-га-га… — розреготався Гопак і довго не міг зупинитися.
— Що таке? Чого ти смієшся? Я ж серйозно!
— Тю, дурна! Ти ж відьма! Скористайся своїми силами!
— Але ж як… Це ж тілесний бій… — Їй навіть на думку не спало, що болю і синців можна уникнути чарами; це здавалося їй нечесним.
— В бою зі злом немає часу на роздуми і чистоту мистецтва! Запам’ятай! Використовуй усі можливі засоби!
— А якщо чари будуть мені недоступні?
— Для цього ми і вчимося…
Після тієї розмови вона не гребувала чарами, щоб зняти черговий синець під оком чи витерпіти град ударів, але намагалася їх використовувати як крайній засіб.
Сьогодні він дав їй чорну пов’язку.
— Нащо це?
— Зав’яжи очі. Будемо вивчати сліпий бій.
— Сліпий? — здивувалася відьма. — Як можна битися, коли не бачиш супротивника?
— А це ми зараз побачимо. Зав’язуй очі.
Щойно пов’язка опинилась на голові, як звідусюди посипалися легкі удари. Рута спробувала в них зорієнтуватися, та нічого не вийшло.