Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України

На заставодержателя, який звертає стягнення на боргові цінні папери (п. 2 ч. 1 ст. 195 ЦК), строк платежу за якими настав або які підлягають сплаті на вимогу, покладається обов’язок надіслати повідомлення про це боржникові, а також іншим

обтяжувачам, на користь яких зареєстроване обтяження відповідних цінних паперів. Якщо цінні папери знаходяться у правомірному володінні заставодержателя і платіж за відповідними цінними паперами повинен провадитись на вимогу держателя, заставодержатель має право пред’явити цінний папір до оплати. Отриманий заставодержателем надлишок (сума, що перевищує розмір забезпеченого заставою цінних паперів зобов’язання) підлягає поверненню боржникові.

73. Можливе позасудове звернення стягнення на пайові та похідні цінні папери (п. 1, 3 ч. 1 ст. 195 ЦК), які знаходяться у володінні заставодержателя, якщо вони мають обіг на організованому ринку цінних паперів. Після повідомлення боржника та інших обтяжувачів заставодержатель вправі продати зазначені цінні папери за ціною, не нижчою за їх ринкову ціну на організованому ринку цінних паперів на день продажу. Якщо протягом двох торгових днів цінні папери не реалізовані, заставодержатель втрачає право їх реалізації без звернення стягнення на них у судовому порядку.

74. Національний банк України здійснює рефінансування (кредитування) банків шляхом проведення тендерів лише під відповідне забезпечення зобов’язань банків щодо повернення отриманих кредитів.

При цьому предметом застави можуть бути: 1) державні облігації України (облігації внутрішньої державної позики України, облігації зовнішньої державної позики України, цільові облігації внутрішньої державної позики України); 2) державні облігації України, які перебувають у довірчій власності банку; 3) депозитні сертифікати; 4) цінні папери Державної іпотечної установи, у тому числі розміщення яких здійснено під гарантію Кабінету Міністрів України та підтверджено коштами в Державному бюджеті України; 5) іноземна валюта (долари США, евро, англійські фунти стерлінгів, швейцарські франки, японські єни); 6) іпотечні облігації (лише звичайні); 7) облігації місцевих позик; 8) облігації підприємств (крім цільових), у тому числі ті, розміщення яких здійснено під гарантію Кабінету Міністрів України; 9) векселі суб’єктів господарювання — резидентів України. Національний банк в окремих випадках може здійснювати рефінансування банків під забезпечення векселями нерезидентів; 10) векселі банків, авальовані іншим банком; 11) гарантії іншого банку-резидента (п. 3.4 Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України [374]).