Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
57. Розмір відповідальності заставодержателя за незбереження предмета закладу обмежений: він відповідає тільки в розмірі його вартості, а за пошкодження предмета закладу заставодержатель відповідає в розмірі суми, на яку понизилася вартість заставленого майна (частина перша ст. 48 Закону «Про заставу»).
58. Факт знаходження предмета застави при закладі у заставодержателя може вводити в оману стосовно можливостей задоволення заставодержателем забезпеченої заставою вимоги за рахунок предмета закладу. У той же час тут є проблеми. По- перше, на заклад повного мірою поширюються положення Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [207], а тому незареєстрований заклад може не залишити заставодержателю будь-яких можливостей для задоволення забезпеченої закладом вимоги за рахунок предмета закладу. По-друге, звернення стягнення на предмет закладу має здійснюватись в судовому порядку або в позасудовому порядку з додержанням вимог ст. 32 названого Закону.
ЗАСТАВА МАЙНОВИХ ПРАВ
59. Статті 49 — 52 Закону «Про заставу» визначають особливості застави майнових прав. Можлива застава прав як тих, що належать заставодавцю на момент укладення договору застави в силу зобов’язань, у яких заставодавець є кредитором, так і тих, які можуть виникнути в майбутньому. Ми вже звертали увагу на ту обставину, що в цивільному законодавстві в цілому не проводиться чіткої різниці між суб’єктивним правом і правом вимоги. У даному випадку в ст. 49 Закону «Про заставу» мова йде про заставу вимог, що можуть виникнути в майбутньому. Це може створити враження, що вимога, яка є предметом застави, на момент укладення договору застави повинна існувати, принаймні у вигляді суб’єктивного права, за яким не настав строк виконання обов’язку, що кореспондує йому. Але це не так. Предметом застави може бути як суб’єктивне право, що існує в зобов’язанні, яке до моменту укладення договору застави уже виникло, так і суб’єктивне право, що буде входити до змісту того зобов’язання, яке виникне в майбутньому. Такий висновок випливає із частини третьої ст. 5 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», яка визнає можливість обтяження (отже, і заставу) рухомого майна, що стане власністю боржника в майбутньому. Абзац восьмий ст. 2 названого Закону відносить майнові права та обов’язки до рухомих речей.
60. На майнові права, що передаються в заставу, поширюються положення Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Тому недодержання заставодержателем правил про реєстрацію застави прав у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна дає боржникові (заставодавцеві) право відступити заставлене майнове право. За умови, що набувач цього права є добросовісним (тобто не знав і не міг знати про те, що відчужувач права не мав права його відступати), він набуває цього права без обтяжень відповідно до ст. 10 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо на день укладення договору про відступлення права в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна не було відомостей про обтяження цього права. Але саме відступлення вимоги визнається різновидом договірних обтяжень (п. 7 частини першої ст. 34 названого Закону). Тому в подальшому здійснення набувачем відступленого права може стати неможливим, якщо він не зареєструє обтяження (відступлення права) у згаданому Державному реєстрі.
61. При заставі майнових прав диспозитивним правилом ст. 50 Закону «Про заставу» на заставодавця покладаються такі обов’язки: 1) вчиняти всі необхідні дії для забезпечення дійсності заставленого права; 2) не здійснювати відступлення заставленого права; 3) не вчиняти дій, що тягнуть припинення заставленого права або зменшення його вартості; 4) вживати заходів, необхідних для захисту заставленого права від посягань з боку третіх осіб; 5) надавати заставодержателю відомості про зміни в заставленому праві, про його порушення з боку третіх осіб і про домагання третіх осіб на це право.
62. Заставодержатель у силу диспозитивного правила ст. 51 Закону «Про заставу» набуває таких прав: 1) при порушенні заставодавцем перелічених у попередньому пункті обов’язків вимагати в судовому порядку переведення на себе заставленого права; 2) вступати як третя особа у справи за позовами про заставлене право; 3) самостійно вживати заходів до захисту порушеного права проти посягань третіх осіб, якщо заставодавець не виконує своїх обов’язків, перелічених вище.