Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
56. Відповідальність заставодержателя за збереження предмета застави передбачена ст. 48 Закону «Про заставу». При тлумаченні цієї статті в першу чергу слід читати її частину другу. Частину першу слід читати останньою, оскільки вона встановлює розмір відповідальності, якщо для останньої є підстави, які визначаються відповідно до частини другої-четвертої ст. 48 Закону «Про заставу». За логікою речей, заставодержатель за договором застави повинен був би, за загальним правилом, нести відповідальність за втрату, недостачу або пошкодження предмета закладу. Але частина друга ст. 48 Закону «Про заставу» передбачає відповідальність заставодержателя за втрату, недостачу чи пошкодження предмета закладу лише у випадках, передбачених законом або договором. Частина друга ст. 48 Закону «Про заставу» дуже істотно обмежує права заставодавця, оскільки в законі загальне правило, що встановлює відповідальність заставодержателя за збереження предмета застави, відсутнє, а в договір така умова може бути не включена, виходячи з уявлення про те, що не може бути права володіння чужою річчю без відповідальності за її збереження. Вищий арбітражний суд також у свій час приписав послідовно застосовувати частину другу ст. 48 Закону «Про заставу», яка виключає відповідальність заставодержателя за незбереження предмета застави, якщо вона не встановлена законом чи договором (Вісник Вищого арбітражного суду України, 2000, № 1, с. 71 (п. 13)).
Після частини другої ст. 48 Закону «Про заставу» при тлумаченні цієї статті слід читати її частину третю. При такому читанні виявляється таке правило: «Якщо спеціальним законом або договором такий обов’язок (відшкодувати заподіяні законодавцю збитки, завдані незбереженням предмета закладу. — Авт.) заставодержателя передбачено, арбітражний суд повинен виходити з презумпції вини заставодержателя...» (Вісник Вищого арбітражного суду України, 2000, № 1, с. 71 (п. 13)).
Що стосується частини четвертої ст. 48 Закону «Про заставу», то вже при першому наближенні зрозуміло, що вона встановлює виключення з правила частини третьої тієї ж статті. У силу частини третьої ст. 48 Закону «Про заставу» заставодержатель відповідає, якщо законом або договором його відповідальність за незбереження предмета застави передбачена і він не доведе відсутності своєї вини. Частина четверта ст. 48 Закону «Про заставу» звільняє ломбард або іншу організацію, для якої надання кредитів під заклад є предметом її діяльності, від відповідальності за незбереження предмета застави за умови, що він доведе, що незбереження предмета застави стало наслідком дії непереборної сили (за інше випадкове незбереження предмета застави ломбард відповідає). Однак до цього зміст частини четвертої ст. 48 Закону «Про заставу» не зводиться. Включення до неї слів (звільнення від відповідальності може мати місце) «лише за умови» (що незбереження предмета закладу стало наслідком непереборної сили) дає підставу тлумачити цю частину як таку, що встановлює виключення не тільки з частини третьої ст. 48 Закону «Про заставу» (з правила про відповідальність тільки за наявності вини), а і з частини другої тієї ж статті (із правила про те, що заставодержатель відповідає за незбереження предмета закладу лише у випадках, коли це встановлено законом або договором). Отже, ломбард відповідає за незбереження предмета закладу завжди, крім незбереження предмета закладу внаслідок дії непереборної сили. Законом, що передбачає відповідальність ломбарду, є частина четверта ст. 48 Закону «Про заставу» [64].
Відсутність прямої вказівки в ст. 48 Закону «Про заставу» на звільнення заставодержателя від відповідальності за незбереження предмета закладу, що настала в результаті дій заставодавця, не виключає звільнення заставодержателя від відповідальності за незбереження предмета закладу за наявності таких обставин. Цей висновок ґрунтується на тому, що питання вини кредитора ст. 48 Закону «Про заставу» не вирішує взагалі. Воно повинне вирішуватись на підставі ст. 614 ЦК.
Дію частини четвертої ст. 48 Закону «Про заставу» не можна беззастережно поширити на банки та інші кредитні установи. У силу прямої вказівки в цій частині її дія поширюється лише на організації, предметом діяльності яких є «надання кредитів громадянам під заклад». Право банків та інших кредитних установ надавати кредити громадянам і використовувати при цьому заклад як засіб забезпечення зобов’язань позичальників не слід розуміти так, що на них безумовно поширюється дія частини четвертої ст. 48 Закону «Про заставу». Вона поширюється тільки у випадках, коли банк надає кредит під заклад.