Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-69-7
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1». Краткое содержание книги:
Решта історії дуже коротка і може бути відомого вам із газетних заміток. Поліція почула постріл у старому будинку Тіллінґаста і знайшла нас там — Тіллінґаста мертвого, а мене непритомного. Вони заарештували мене, бо в руці я стискав револьвер, але звільнили через три години, коли з’ясувалося, що Тіллінґаст помер від серцевого нападу, і побачили, що мій постріл був спрямований на смертоносну машину, яка, геть знищена, стояла на підлозі. Остерігаючись, що судмедексперт сприйме усе скептично, я небагато розповів з того, що бачив, але з ухильних відповідей лікар зробив висновок, що мене, безсумнівно, загіпнотизував мстивий і спраглий вбивства безумець.
Хотілося б вірити лікарю. Це допомогло б моїм розхитаним нервам, якби я міг уникнути своїх теперішніх думок про повітря довкола і небо наді мною. Я ніколи не почуваюся на самоті, ніколи не почуваюся затишно, а коли я втомлений, мене іноді непокоїть страхітливе відчуття, що мене переслідують. Один простий факт не дозволяє мені повірити словам лікаря — поліція так ніколи й не знайшла тіл тих слуг, убивцею яких визнали Кровфорда Тіллінґаста.
Храм
Рукопис, знайдений на узбережжі Юкатану
Двадцятого серпня 1917 року, я, Карл Гайнріх, граф фон Альтберґ-Еренштайн, капітан-лейтенант військово-морських сил Імперії і командир субмарини U–29, довіряю цю пляшку і записи в ній водам Атлантичного океану у незнаному мені місці, але, мабуть, поблизу 20-го градуса північної широти і 35-го градуса західної довготи, де на дні океану лежить мій виведений з ладу корабель. Я роблю це через власне бажання донести до загалу деякі неординарні факти, з огляду на те, що навряд чи я виживу, щоб розповісти про це особисто, оскільки став заручником обставин настільки ж загрозливих, наскільки й надзвичайних, які включають в себе не лише безнадійну аварію U–29, але й катастрофічне ослаблення моєї залізної германської сили волі.
Ополудні 18 липня я передав по радіо на U–61, яка тримала курс на Кіль, що ми торпедували британське вантажне судно Вікторія на маршруті Нью-Йорк — Ліверпуль на 45° 16´´ північної широти і 28° 34´´, дозволивши команді повантажитись на шлюпки, щоб отримати хороші кадри у нашому фільмі для адміралтейства. Корабель затонув вельми мальовничо — спершу носова частина, здіймаючи корму високо над водою, аж поки корпус не піднявся перпендикулярно до морського дна. Наша камера нічого не пропустила, і я шкодую, що така чудова плівка ніколи не потрапить у Берлін. Після цього ми розстріляли шлюпки з кулеметів і занурились.
Коли вже перед заходом сонця ми спливли на поверхню, на палубі лежало тіло моряка, чиї руки намертво вчепилися в поруччя. Бідолаха був молодий, смуглошкірий і дуже вродливий; здається, італієць чи грек, безсумнівно, з команди Вікторії. Вочевидь, він шукав порятунку на тому самому кораблі, який потопив його власний, — ще одна жертва несправедливої війни, яку англійські свині розв’язали проти нашої славної Батьківщини. В надії зняти якийсь сувенір, наші обшукали його і в кишені куртки знайшли вельми незвичайний шматок слонової кістки, на якій була вирізьблена увінчана лавровим вінком голова юнака. Мій помічник, лейтенант К’єнце, вважав що ця річ має величезну історичну і художню цінність, тому забрав її собі. Ні він, ні я не могли собі уявити, як вона взагалі змогла опинитися у власності простого моряка.
Після того як мерця викинули за борт, відбулося два інциденти, які неабияк стурбували команду. Очі хлопця були заплющені, але коли його тіло почали тягнути до краю палуби, вони раптом широко розплющились, і багатьом здавалося, що вони пережили дивну ілюзію, ніби очі непорушно і насмішкувато втупились у Шмідта і Ціммера, котрі тієї миті схилилися над трупом. Боцман Мюллер, вже старший чоловік, якому б належало бути мудрішим за інших, якби він не був забобонною ельзаською свинею, був настільки вражений, що продовжив стежити за тілом, навіть коли воно було вже у воді, і присягався, що, занурившись на невелику глибину, мрець розправив зсудомлені кінцівки і, набувши пози плавця, стрімко поплив від човна у південному напрямку. Нам із К’єнце не дуже сподобались ці вияви селянської тупості, і ми висловили команді сувору догану, особливо Мюллерові.