Погода, яка змінила світ
- Автор: Розенлунд Маркус
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-60-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Погода, яка змінила світ». Краткое содержание книги:
Досвідчений журналіст, цікавий оповідач Маркус Розенлунд, подорожуючи машиною часу крізь століття, демонструє, як погода руйнувала цілі цивілізації та визначала переможців воєн. Крізь сплетіння наукових фактів з історією та суспільними науками ви дізнаєтесь, який існує зв’язок між казковими тролями і кліматичними змінами, між «Криком» Едварда Мунка та виверженням вулкана, між поразками видатних полководців і примхами стихії. Втім, ця книжка – не набір сухих фактів. Пояснюючи складні речі простими словами, часом із гумором, автор застерігає проти того, що може статися, коли нехтувати глобальним потеплінням сучасності.
«Погода, яка змінила світ» – безумовний подарунок для поціновувачів художнього репортажу, кліматології та історії.
Хоч би як вправно вікінги розмахували своїми сокирами, їхні шанси проти незмірної кількості північно-американських тубільців близькі до нуля. За підрахунками, до Колумба в Новому Світі проживало 50 мільйонів осіб. Швецію в 1000 році замешкувало близько 400 000 осіб.
Окрім того, це не в їхньому стилі. Вікінги ніколи не були завойовниками, як іспанські конкістадори чи британці зі своєю імперією. Вікінги були радше пройдисвітами, фермерами та купцями зі схильністю до піратства.
Після охрещення найлютіший бойовий дух норманів, схоже, вивітрився, адже необхідність битися за місце за столом у Вальгаллі зникла. Доба вікінгів просто добігла кінця, а разом із нею – та із погіршеним кліматом – шлях на захід закрився.
Ось тут я хотів би додати коротенький епілог до цього розділу. Надворі 1728 рік, допіру в морі неподалік Абердина, що в східній Шотландії, помітили дивне видіння. Щось, схоже на верхню частину людського тіла, ковзнуло поверхнею води на відносно великій швидкості. Рухалося до гирла шотландської річки Дон, що впадає в Північне море, та запливло в неї.
Коли видіння наблизилося до берегів річки, місцеві побачили чоловіка, що сидів у дивовижному, довгому та вузькому човні – каяці, обтягненому шкірою тюленя. Веслувальник наче з хреста знятий. Шотландці швидко виймають його із човна й роблять усе, аби його виходити, втім, чоловік помирає за три дні. Єпископ Френсіс Ґастрель, який приїхав із візитом зі Стретфорду-на-Ейвоні, у своєму щоденнику написав, що «чоловік був повністю покритий волоссям і розмовляв невідомою ні для кого мовою».
Історію про вторгнення ескімосів у Шотландію легко можна назвати місцевою байкою, але човен завдовжки шість із половиною метрів і завширшки шістдесят сантиметрів, «Бельгельвійський каяк», і досі виставлений на огляд у музеї Абердинського університету. В експозиції музею також зберігаються весло, гарпуни й рибальські снасті, які чоловік віз у каяці. Це судно згодом ідентифікували як типовий західно-ґренландський каяк, який використовують тамтешні інуїти.
Бельгельвійський весляр, окрім того, був не єдиним у своєму роді. У Шотландії таких людей називали «the Finnmen», фін, або фінляндець, вважаючи, що рибалки прибули – саме так – з Фінляндії. Вважалося, що Ґренландія лежала задалеко, аби звідти можна було б дістатися веслярам.
Близько того часу шотландці зустрічали таких веслувальників на далекі дистанції щонайменше ще тричі. Першого з них помітили у 1682 році на Оркнейських островах, що трохи північніше материкової Шотландії. Вікарій із Керкволу на Оркнеях, Джеймс Воллес, у 1688 пише:
«В околицях час від часу помічають цих людей, що їх називають Finnmen; одного з них побачили у 1682 році, той то веслував, то плив у своєму маленькому човні неподалік південного краю острова Ідей. Більшість острів’ян зібралися, аби на нього подивитися, але, коли місцеві відважилися відправити до нього човен із людьми, аби його спіймати, невідомий накивав п’ятами».
Невже можна повірити в те, що один чи кілька так званих фінів провеслували майже весь 2000-кілометровий шлях із Ґренландії до Шотландії? Водоймою, яка вважається найбурхливішою та найнебезпечнішою у цілому світі? Для початку, аби каяк із тюленячої шкіри залишався герметичним, його треба виймати з води й сушити з інтервалом у декілька діб. А звідки веслярі брали прісну воду під час вояжу?
Згідно з популярним поясненням, the Finnmen’ами були інуїти, яких британські китобої взяли в полон у Новому Світі, а наблизившись до рідних вод, передумали й відпустили. Або ж інуїти від китобоїв утекли. Але ж чому тоді, приміром, бельгельвійський весляр мав із собою гостре та потенційно небезпечне знаряддя для рибної ловлі? Хіба ті, хто взяв його у полон, не забрали б зброю в цілях безпеки?
У 2016 році двоє британських веслярів і авантюристів, Оллі Гікс і Джордж Буллард, вирішили перевірити, чи можливо взагалі проплисти весь шлях із Ґренландії до Шотландії, сидячи в каяці. Звісно ж, веслярі, як і, напевне, інуїти, робили зупинки на островах Атлантичного океану. Під час запливу чоловікам, зрештою, довелося перетнути небезпечну 500-кілометрову відстань між Ісландією та Фарерськими островами. Мореплавці нарікли цю місцину «танцювальним майданчиком диявола». На весь маршрут Гіксові та Буллардові знадобилося 66 діб.
Доречно, мабуть, указати, що їхній двомісний каяк був вироблений із вуглеволокна, а самі чоловіки могли користуватися надбаннями сучасних технологій, включаючи супутникову навігацію. У будь-якому разі їм вдалося довести бажане: відстань від Ґренландії до Шотландії проплисти в каяці реально.