Погода, яка змінила світ
- Автор: Розенлунд Маркус
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-60-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Погода, яка змінила світ». Краткое содержание книги:
Досвідчений журналіст, цікавий оповідач Маркус Розенлунд, подорожуючи машиною часу крізь століття, демонструє, як погода руйнувала цілі цивілізації та визначала переможців воєн. Крізь сплетіння наукових фактів з історією та суспільними науками ви дізнаєтесь, який існує зв’язок між казковими тролями і кліматичними змінами, між «Криком» Едварда Мунка та виверженням вулкана, між поразками видатних полководців і примхами стихії. Втім, ця книжка – не набір сухих фактів. Пояснюючи складні речі простими словами, часом із гумором, автор застерігає проти того, що може статися, коли нехтувати глобальним потеплінням сучасності.
«Погода, яка змінила світ» – безумовний подарунок для поціновувачів художнього репортажу, кліматології та історії.
Тоді довелося взяти приклад із тубільців і піти полювати на тюленів. Це, на думку деяких учених, теж пришвидшило занепад колонії. Не тому, що тюлені гірше джерело харчування, ніж свійські тварини, а через триб життя норманського суспільства. Як типовим скандинавам, поселенцям було до вподоби робити все гуртом. Усі дорослі полювали на тюленів, хотілося їм того чи ні. Вони також були змушені виходити чимраз далі на морський лід, аби знайти здобич, адже тюленів дедалі меншало.
Якби вдарив сутужний шторм, уже хирна колонія втратила б купу людських життів одним махом – могла статися справжня катастрофа. Для порівняння: інуїти полюють маленькими групами та є менш вразливими до примх стихії такого штибу.
А ще інуїти тоді мали додаткову перевагу над вікінгами – розумніше вдягалися. Консервативні скандинави одягали щільно зіткану одежу, коли інуїти натягали на себе двошаровий костюм із тваринної шкіри, яка краще зберігала тепло, і хутра. Спливе понад половина тисячоліття, перш ніж європейські мандрівники-дослідники на чолі з норвезьким полярником Руалем Амундсеном збагнуть переваги інуїтського одягу. Амундсен утямив, зокрема, яку користь можуть принести інуїтські собачі запряги – вони стали його транспортом до Південного полюсу. Його конкурент на цьому шляху, британець Роберт Фалкон Скотт, вирішив скакати верхи на конях, що коштувало йому й команді життя.
Інуїтські шкіряні каяки пасували до ґренландських умов значно ліпше, ніж дерев’яні човни вікінгів. Не в останню чергу через матеріал: шкіру для каяків дістати доволі просто, а от деревина для човнів тоді почала ставати розкішшю.
Дещо дивним є факт, що ґренландські колоністи відмовилися від споживання риби. Археологічні дослідження поселень указують на те, що вікінги споживали тюленів у великій кількості, але рибою навіть не переймалися. Це з огляду на те, що води навколо Ґренландії напрочуд багаті рибою. Точнісінько, як води довкруж Ісландії, проте на тому острові риба стала звичним харчовим продуктом аж у XVI столітті. Якось навіть трохи містично. У період занепаду це могло з легкістю стати фатальною помилкою ґренландської колонії.
Занепад, так-так, уже близько. У 1424 році з Ґренландії до Ісландії надходить останній лист. Утім, у ньому ні слова про шторм, холод, хвороби чи голод. Чи хоча б про вторгнення скрелінґів. Нічогісінько, що вказувало б на близький кінець. Зовсім навпаки: у листі йшлося про весілля, яке відбулося у церкві, що розташована на північний схід від Какартоку на південному заході. 14 вересня 1408 року Торстейн Улафссон одружився із Сіґрід Бйорнсдоттір. Про це йдеться в останньому листі, який зовнішній світ отримував із колонії вікінгів у Ґренландії.
Що трапилося потому? Нам відомі лишень підтверджені археологічними розкопками дані. Дослідження скам’янілого пилку, взятого з Естербюґдену, свідчать про те, що на цій території спершу росла береза та верба. Після прибуття вікінгів флора в місцевості перетворилася на пасовища для худоби. Проте невдовзі, десь у середині XV століття, місцина знову поросла вербами та березами, судячи з усього, через те, що луки покинули, а популяція поселення скоротилася.
Чи зумовили зникнення колонії конфлікти з інуїтами, або, як нормани їх називали, скрелінґами? Більшість дослідників так не вважає. Знахідки свідчать про відносно мирне співжиття двох народів. Нормани та інуїти могли навіть подеколи обмінюватися товарами.
Інуїти культури Туле, які жили на північному заході на початку колонізації Ґренландії вікінгами, з часом, як уже мовилося, розселювалися вздовж східного узбережжя острова. Представники культури Туле, очевидно, дістались Естербюґдену десь у XV столітті. Можливо, почалася боротьба за кращі мисливські угіддя. Втім лишень поодинокі рядки анналів історії свідчать про прямі сутички вікінгів та інуїтів. Інуїтські джерела також замовчують ворожість такого штибу.
Бракує передовсім археологічних доказів. На знайдених скелетах колоністів відсутні, наприклад, будь-які ознаки пошкоджень, зумовлених насильницькими конфліктами. Загалом, усе вказує на те, що контакти між двома народами були обмеженими та тимчасовими.
Є й інша група людей, яка могла створити проблеми для ґренландських вікінгів, – пірати. Колонія скандинавів була невеличкою та доволі беззахисною, тож точно приваблювала піратів, британських зазвичай, що вешталися хвилями Північної Атлантики. Відомо, що часом вони з’являлися в Норвегії та Ісландії. Розбійники не тільки крали всі цінності, на які тільки натрапляли, а й часом брали людей у рабство. Про піратський візит може свідчити брак знайдених срібних виробів у церковних руїнах норманських поселень (чи бодай у старих поселеннях інуїтів). Декілька церков, судячи з усього, згоріли дотла.