Погода, яка змінила світ

Утім повернімося до ґренландських вікінгів. П’ять тисяч осіб далеко на периферії – деякі пороми Середземного моря перевозять стільки пасажирів – із легкістю потонули у штормах і потрясіннях історії. Аби стерти колонію з літописів і свідомості, багато не потрібно. А тоді хтось, через кілька віків, раптово вигукує: «Точно, так-так, ґренландські вікінги! Куди вони поділися?»

Трохи іронічно, що інтерес до долі норманської колонії прокинувся разом із кліматичними змінами, що можуть назавжди унеможливити пошуки істини. Цього разу потепління. Органічні рештки, залишені після себе норманами, як-от кістки та залишки одягу, кількасот років лежали недоторканими та добре збереженими у вічній мерзлоті Ґренландії. А сьогодні через глобальне потепління замерзла земля почала швидко розмерзати й сліди вікінгів один за одним стираються і зникають назавжди. «Щойно ми нарешті отримали нові, фантастичні технології для вивчення матеріалу», – сумно констатують дослідники.

Треба ще у кількох словах пояснити, чому вікінги не затрималися надовго в Новому Світі, наступному логічному кроці далі на захід.

Існують же докази їхньої присутності у тамтешніх краях. Лейф Ерікссон, син Еріка Рудого, десь у 1000 році вирушив на захід із Ґренландії, де за дорученням норвезької корони мав навертати місцевих у християнство. Спершу Лейф досягнув Баффінової Землі або, як він її назвав, Геллуланд, «край пласких каменів», адже саме їх вікінг і побачив. Його плавання продовжується вздовж лісистого узбережжя, що дістало від нього назву Маркланд, «лісистий край». Сьогодні це півострів Лабрадор. Потому він сходить на землю в зеленому краї, який називає Вінланд, що древньоскандинавською означає «пасовище» або «край винограду», на честь лоз винограду, що росли там. Тамтешній клімат виявляється приємним, а річки повні риби, тож Лейф і його поселенці будують торф’яні будинки й перезимовують у Вінланді. Проте в будь-якому разі після цього Лейф повертається до Ґренландії, де переймає у спадщину садибу свого батька, Браттаглід.