Погода, яка змінила світ
- Автор: Розенлунд Маркус
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-60-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Погода, яка змінила світ». Краткое содержание книги:
Досвідчений журналіст, цікавий оповідач Маркус Розенлунд, подорожуючи машиною часу крізь століття, демонструє, як погода руйнувала цілі цивілізації та визначала переможців воєн. Крізь сплетіння наукових фактів з історією та суспільними науками ви дізнаєтесь, який існує зв’язок між казковими тролями і кліматичними змінами, між «Криком» Едварда Мунка та виверженням вулкана, між поразками видатних полководців і примхами стихії. Втім, ця книжка – не набір сухих фактів. Пояснюючи складні речі простими словами, часом із гумором, автор застерігає проти того, що може статися, коли нехтувати глобальним потеплінням сучасності.
«Погода, яка змінила світ» – безумовний подарунок для поціновувачів художнього репортажу, кліматології та історії.
Одна інуїтська легенда, приміром, описує, як пірати три роки поспіль нападали на колонію вікінгів. Інуїти прихистили біженців, урятувавши п’ятьох жінок і кілька дітей. Цю саґу розповіли норвезькому місіонерові та купцю Нільсові Еґеде (синові Ганса Еґеде) у XVIII столітті.
Утім жодних доказів, які свідчили би про напади піратів на ґренландських вікінгів, археологи не віднайшли. Хоча було б трохи іронічно, якби виявилося, що за цим усім стоять пірати. Вікінгів тоді перемогли їхньою ж зброєю, так би мовити.
Урешті існує ймовірність, що колонія вимерла через інфекційні захворювання. Чорна смерть, яка скоротила населення Європи майже вдвічі в середині XIV століття, може стати добрим цапом-відбувайлом. Але ця епідемія до Ісландії не дісталася. Щоправда, чума лютуватиме Ісландією у 1402–1404 роках, винищивши майже половину населення острова. Якщо мор потрапив до Ґренландії, то це могло стати останньою краплею для невеличкої й уразливої колонії. Навіть якщо так і сталося, доказів ми не маємо. Жодних масових поховань, на кшталт європейських заховань жертв чуми, у Ґренландії не знайдено. Жоден знайдений скелет інфекцією не вражений. Уважається, що населення колонії взагалі мало відносно добре здоров’я, навіть на аліментарні захворювання, зумовлені однобічним раціоном, хворіло вкрай рідко.
Хоча ґренландські поселенці й не хворіли, це не можна сказати про хвороби їхніх тварин. Смертельна епідемія могла вразити свійських тварин і зумовити доленосні наслідки для їхніх хазяїв. Проте археологічних доказів цьому теж немає.
Щодо зникнення колонії існує й напрочуд прозаїчне припущення. У 2012 році команда дансько-канадських учених провела ізотопний аналіз низки скелетів вікінгів. Результат показав, що ближче до часу зникнення раціон колоністів складався майже винятково із тюленів. 50–80 відсотків поживних речовин вікінги отримували із м’яса тюленів, що радше нагадує харчові звички інуїтів. Наїстися тюленів колоністи могли по самісіньке горло. Нільс Люннеруп, судово-медичний антрополог, підбив підсумки дослідження таким твердженням: «Нічого не вказує на те, що нормани зникли через природну катастрофу. Їм радше набридло їсти тюленів у чорта на задвірках».
Звідки вчені про це дізналися? Досліджуючи скелети в Ґренландії, експерти дійшли висновку, що вікінги покинули острів без шуму й пилу. Серед померлих у той час молодих жінок було менше. Це може свідчити про те, що в Ґренландії почалася міграція із сільської місцевості, точнісінько як у Європі. Молоді, а надто жінкам набридло жити у пустелі з довгими морозними ночами, споживаючи тюленяче м’ясо на сніданок, обід і вечерю. Молодь рвонула до міста.
Наприклад до Норвегії, де після чуми кількість працездатного населення скоротилась і бракувало робочої сили. У Ґренландії ж кар’єрні перспективи були туманними: економіка почала занепадати після спаду попиту на ґренландські бивні моржів. Працювати ніде. Торгувати нічим. Пором не ходить, бо крига скувала морське сполучення. Жоднісіньких імпортних товарів із закордону – навіть сіллю не посиплеш те нескінченне тюленяче м’ясо. М’ясо, яке до того ж стає все складніше та небезпечніше дістати.
Молоді набридло жити на селі! Захопливе й не надто переконливе пояснення. Проте, якщо цьому вірити, то, мабуть, можна перестати затримувати подих в очікуванні на остаточну правду.
Запитуючи, куди поділася ціла колонія людей, не варто забувати одну просту річ: зрештою йдеться не про величезну кількість осіб. Населення ґренландської колонії ніколи не перевалювало за 5000. П’ять тисяч людей – утричі більше вміщає стадіон середніх розмірів. Насправді ж це не так уже й багато.
Цього забракне, аби побудувати й підтримувати ціле селище у богом забутому місці, до того ж просто посеред Малого льодовикового періоду.
Річ у тім, що це може бути ймовірною причиною вимирання колонії, – відсутність зайвої пари рук. Виживати на Ґренландії – дуже трудомісткий процес, а надто, зважаючи на звичні скандинавам методи. Коли погода почала погіршуватися, стало лишень складніше. Хто б із нас не мріяв жити деінде за таких умов? Трохи схожі думки мають жителі сучасної Північної Африки, мріючи про перебування у Європі. Через посуху батьківщина не може запропонувати кожному їжу чи надію на світле майбутнє. А нам не треба багато часу, щоб почати їм за це докоряти.