Погода, яка змінила світ
- Автор: Розенлунд Маркус
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-60-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Погода, яка змінила світ». Краткое содержание книги:
Досвідчений журналіст, цікавий оповідач Маркус Розенлунд, подорожуючи машиною часу крізь століття, демонструє, як погода руйнувала цілі цивілізації та визначала переможців воєн. Крізь сплетіння наукових фактів з історією та суспільними науками ви дізнаєтесь, який існує зв’язок між казковими тролями і кліматичними змінами, між «Криком» Едварда Мунка та виверженням вулкана, між поразками видатних полководців і примхами стихії. Втім, ця книжка – не набір сухих фактів. Пояснюючи складні речі простими словами, часом із гумором, автор застерігає проти того, що може статися, коли нехтувати глобальним потеплінням сучасності.
«Погода, яка змінила світ» – безумовний подарунок для поціновувачів художнього репортажу, кліматології та історії.
Намальовані нами світи не завжди були повністю вигаданими. Інколи вони ґрунтувалися на справжніх картах світу та Європи, щоправда, із дещо внесеними корективами. Ми могли вигострити гірський хребет, що перетинав би Фінляндію із заходу на схід, викопати величезне море посеред Європи або насипати посеред Балтійського моря острів, якого в реальності ніколи не існувало. Таку собі Атлантиду, так би мовити.
Уявіть собі моє здивування, коли я достатньо виріс, аби полишити вигадані світи та їхні мапи у дитинстві, й збагнув, що карти реального світу колись виглядали інакше. До речі, відносно нещодавно.
Коли я був малим, я собі й уявити не міг, що на мапі Європи Пізнього льодовикового періоду існувала справжнісінька Атлантида, реальний край зі справжніми річками та пагорбами. Земля, яка пішла в забуття, коли море піднялося. Широченні простори посеред сучасного Північного моря, де мисливці льодовикового періоду полювали на мамонтів, північних оленів та іншу дичину. Ім’я окутаної міфами землі відгукнулося в одному старому шлягері, який я почув у дитинстві та який розпочинає цей розділ.
Мартін Нільссон мимохідь оспівує цей край у пісні «Старе Північне море», яка у виконанні Гаррі Бранделіуса частенько лунала з дідусевого та бабусиного грамофона у моїх дитячих літах. Доґґер-банка, мілина, яку минають моряки із пісні, – це колишні пагорби древнього Доґґерленду, які стирчали з рівнинного краю, що колись простягався на території сучасного Північного моря. Але у дитинстві я цього знати не міг. Про Доґґерленд у школі не вчили. Цьому є природне пояснення. Навіть коли в 1988-му я отримав атестат, термін «Доґґерленд» увійде в ужиток іще за кілька років.
Деякі називають Доґґерленд «Атлантидою Північного моря». Атлантида з легенд, очевидно, ніколи не виходила за межі фантазії Платона, а Доґґерленд же існував насправді, не так далеко від рідних для мене теренів.
Річ у тім, що ця місцина була серцем континенту для європейців льодовикового періоду. Доґґерленд, судячи з усього, був ідилічним краєм, багатим на здобич і ягідні кущі. Домівкою не лише для наших прабатьків, а й для неандертальців. Утім прадомівка європейців приречена на катастрофічне зникнення, на тлі якого легенди про падіння Атлантиди можуть лишень бліднути. До цього не причетні ані НЛО, ані прибулі з космосу єгиптяни, вистачило звичайнісінької зміни клімату. А сталося це лишень 7000 років тому. Або навіть раніше. Лишень декілька тисячоліть тоді відділяло світ від зведення Стоунхенджу та інших стародавніх кам’яних пам’яток Європи.
Нехай англійський письменник-фантаст Герберт Веллс понесе нас у втрачений край крізь двері своєї новели «Кам’яна доба», що вийшла у світ у 1897 році. Сюжет відбувається
«[...] за часів, коли можна було пройти з Франції (як ми нині її називаємо) в Англію, не замочивши ніг. Коли широка Темза ліниво несла свої води між багнистих берегів назустріч своєму батькові, Рейну, перетинала широченний край, який тепер перебуває під водою, що відомий нам як Північне море. [...] П’ятдесят тисяч років збігло відтоді, п’ятдесят тисяч, якщо підрахунки геологів правильні».
Доґґерленд пов’язував сучасну Англію не лише із Францією, а й із Німеччиною та Данією. За найбільших розмірів, наприкінці минулого льодовикового періоду, майже 20 000 років тому, ця земля простягалася від протоки Ла-Манш до місця, де сьогодні розташовані Шетландські та Оркнейські острови. Між Доґґерлендом і Норвегією протікала затока, що зветься Норвезький жолоб.
Варто пам’ятати, що рівень тодішнього моря був на 120 метрів нижчим за сучасний, адже вода була заручником льодовиків. Окрім того, Північне море – молоде та передусім відносно мілководне, завглибшки в середньому 93 метри (коли світові океани, для порівняння, завглибшки у середньому 3700 метрів). А південна його частина не глибше п’ятдесяти метрів. Саме тому не складно уявити, що впродовж льодовикового періоду на теренах Північного моря переважно простягалася суша.
Крига ніколи не повивала Доґґерленд повністю, навіть за найбільшого поширення льодовикових щитів, коли вона притиснула Північну Англію та Шотландію, разом із, певна річ, Скандинавським півостровом. Південна Англія та Доґґерленд за тієї доби, навпаки, були позбавлені криги тундрою. Приблизно 12 000 років тому, коли температура почала рости, а льодовиковий період закінчувався, північний берег Доґґерленду складався з низинних багнистих угідь із лагунами, маршами[20], трясовинами, озерами та річками. Доґґерленд наскрізь пронизували Рейн і його тодішня притока – Темза.
20
Марші – низинні берегові смуги, що затоплюються під час високих припливів.