Погода, яка змінила світ
- Автор: Розенлунд Маркус
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-60-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Погода, яка змінила світ». Краткое содержание книги:
Досвідчений журналіст, цікавий оповідач Маркус Розенлунд, подорожуючи машиною часу крізь століття, демонструє, як погода руйнувала цілі цивілізації та визначала переможців воєн. Крізь сплетіння наукових фактів з історією та суспільними науками ви дізнаєтесь, який існує зв’язок між казковими тролями і кліматичними змінами, між «Криком» Едварда Мунка та виверженням вулкана, між поразками видатних полководців і примхами стихії. Втім, ця книжка – не набір сухих фактів. Пояснюючи складні речі простими словами, часом із гумором, автор застерігає проти того, що може статися, коли нехтувати глобальним потеплінням сучасності.
«Погода, яка змінила світ» – безумовний подарунок для поціновувачів художнього репортажу, кліматології та історії.
Усі продукти сільського господарства годували колоністів, про якийсь експорт навіть і не йшлося. Наявна за тієї пори зовнішня торгівля ґрунтувалася головно на бивнях моржів, «ґренландській слоновій кістці». До асортименту також входили роги нарвалів. Останнє вдавалося продати за кругленьку ціну, адже за часів Середньовіччя широкий загал щиро вірив у магічні властивості рогу єдинорога. Шкіри тюленів і хутра білих ведмедів також ішли на експорт. А майже кожен середньовічний європейський державець мріяв про полювання разом із білим ґренландським кречетом.
Проте головною валютою ґренландських вікінгів таки були бивні моржів. Саме ними поселенці сплачували податки норвезькій короні та католицькій церкві. Коли на острів прибували європейські купці, нормани обмінювали бивні на вкрай потрібні товари, як-от залізо, інструменти та дерево.
Частина сучасних дослідників дотримуються думки, що полювання на моржів відіграло набагато важливішу роль у становленні скандинавської колонії у Ґренландії, ніж уважалося раніше. Завдяки археологічним знахідкам з Ісландії відомо, що на моржів полювали там навіть іще до колонізації Ґренландії. Відомо, що ісландські вікінги майстерно обробляли кістку бивнів моржів і чудово усвідомлювали її вартість. Дані податкових реєстрів тієї доби свідчать, що вантажне судно із бивнями моржів – близько 800 кілограмів – коштувало як аналогічне з 780 коровами або 60 тоннами сушеної риби.
Саме тому, припускають фахівці, західна експансія до Ісландії та Ґренландії зумовлена пошуками моржів. Коли на Ісландії вполювали всіх цих тварин, вікінги подалися на захід, до Ґренландії, де моржів було ще більше. Інакше кажучи, бивнева лихоманка стала рушійною силою розселення вікінгів на захід. Цікава теорія, але довести її складно.
У будь-якому разі, справи йшли повільно, а життя в ґренландській колонії вирізнялось убогістю та одноманітністю. Ґренландія розташована далеко від великих торгових маршрутів. Щороку лишень окремі кораблі із зовнішнього світу причалювали біля берегів острова. А іноді кораблів не бачили роками. Справи не пішли вгору, коли у ґренландської кістки моржів з’явився конкурент – слонова кістка африканських слонів. Стало складно імпортувати все бажане й необхідне – деревину, зерно та сіль. Украй бракувало заліза й інструментів.
Ґренландська колонія зостається самостійною до 1261 року, тоді панування над нею перейшло до норвезької корони (Норвегія та Ісландія через рік укладуть договір, за яким остання теж підпорядковуватиметься короні). Норвегія пообіцяла щороку відправляти до Ґренландії пором, так званий «Ґренландський кнор», що корона, як правило, і робила. Але тоді подзвін уже бив по ґренландський колонії вікінгів. Останній «кнор» затонув у 1367-му чи 1369 році, а по тому норвезька корона не переймалася відновленням перевезень.
Окрім того, у ті роки починається Малий льодовиковий період. Поки XIIІ століття добігало кінця, Північну Атлантику заповнював морський лід. Дістатися до колонії, ізоляція якої тривала все більшу частину року, стало складніше. Керни, вибурені з ґренландської криги, підтвердили фатальне зледеніння середини XIV століття. Варто наголосити, що йдеться про найбільше зледеніння від кінця льодовикового періоду!
У другій половині XIV століття не один рік мав холодне літо, через що, поміж іншим, рослини, що косили на сіно – корм для худоби ґренландських вікінгів, – до пуття не виросли. Результати радіовуглецевого датування знахідок із домівок Вестербюґдену свідчать про депопуляцію, яка відбулася приблизно в цей час.
У багатолюднішому Естербюґдені люди житимуть іще майже століття, але колоністи стають дедалі залежнішими від полювання на тюленів, адже обмаль свійських тварин виживало у голоді й холоді, а збирані врожаї біднішали.
Теорія щодо рільництва, з якою погоджується більшість учених, звинувачує в бідних урожаях самих вікінгів, стверджуючи, що вони виснажили землю, занадто інтенсивно її використовуючи як орні землі та пасовища. Проте проведені пізніше археологічні розкопки заперечують цілковиту вірогідність цієї теорії. На думку археологів, нормани розумілися на рільництві: давали полям відпочивати, перш ніж засіювати їх наново, викопували іригаційні канали й удобрювали землю. Втім це не допомогло, коли суперником став клімат. З усе коротшим вегетаційним періодом і паралельним спадом температури годі, аби щось допомогло. Зрештою, вікінги таки програли.