Первісна. Дорога на Тір Мінеган
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #1
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. Дорога на Тір Мінеган». Краткое содержание книги:
Проте все в житті Ейрін змінилося, коли до Ленніру прибули три відьми з далекого острова Тір Мінеган. Змінилося рішуче й безповоротно, змінилося навіть дужче, ніж їй це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про який вона досі й мріяти не сміла і який зненацька став дійсністю, Ейрін здобула могутніх ворогів — як на землі, так і під землею, в найпохмуріших глибинах зловісного Ан Нувіну…
— А іноді втручаєтеся, — додав Шимас, доївши останній шматок смаженого м’яса. — Я, звісно, не протестую, це було б дурістю з мого боку, та все ж: чим я заслужив на порятунок?
— Твої заслуги тут ні до чого. Просто те, що сталося, було неправильним. Щось пішло не так, якийсь невідомий нам чинник порушив природний хід подій. Ти фахівець із пророцтв і маєш добре знати, що передбачення на зразок Пророцтва про Першу завжди стають зрозумілими лише після того, як вони здійсняться. І тоді всі починають говорити: мовляв, бачте, така і така провидиця знала про це ще хтозна скільки сторіч тому. Досі ще нікому не вдавалося завчасно розгадати невідворотне пророцтво — а ти його розгадав.
— Так воно ж, як я розумію, вже здійснилося, — заперечив Шимас.
— На цей момент, так, усе пророцтво вже здійснилося, — підтвердив диннеші. — Хоча тоді, коли ти розповідав про нього Ярлахові аб Коналу, останні два пункти лише перебували на стадії здійснення. Проте найголовнішого й досі не сталося — відьми ще не збагнули, що принцеса Ейрін має Первісну Іскру.
— Зате про це вже знають чорні чаклуни, — стривожено мовив Шимас. — Завдяки мені… Хоча ні. Від мене про це дізнався Ярлах, а хтось інший, що стоїть вище за нього, знав і раніше, бо дівчину збираються зупинити, не пустити на Тір Мінеган, мабуть, захопити в полон… — Він рвучко скочив на ноги. — Треба негайно попередити відьом! Не можна дозволити, щоб Первісна Іскра стала полонянкою чорних чаклунів…
— Сядь! — наказав йому диннеші, і в його мелодійному голосі почулися сталеві нотки. — Ти нікого не попередиш, бо немає кого попереджувати. На всьому Півдні зараз перебуває лише п’ятеро відьом. Одна з них прямує до Конві, решта четверо, включно з принцесою Ейрін, вирушили в Іхелдиройд, щоб перетнути Двар Кевандір. Їх ти вже не наздоженеш. А поки сам доберешся до Північного Абраду, все буде вирішено.
Скорившись владному поглядові мудрих, мало не старечих очей на хлопчачому обличчі, Шимас знову сів.
— Тому ти й переніс мене сюди? Щоб я не зміг втрутитись?
— Саме тому, — підтвердив диннеші. — Але не бійся, я не кину тебе серед степу напризволяще, в самій лише професорській мантії. Ти матимеш усе необхідне для комфортної подорожі. — Наступної миті неподалік від них з’явився цілком споряджений кінь з припасованими до сідла сумками. Він був злякано заіржав, та вже за секунду заспокоївся, нахилив голову і став скубти траву. — В сумках знайдеш і одяг, і гроші, і дорожнє спорядження, та ще й кілька цікавих книжок, щоб не нудьгувати під час відпочинку.
— Дякую, — сказав Шимас, утім, без найменшого ентузіазму. — Та краще б ти десь потримав мене весь цей час. Я, знаєш, геть незвичний до подорожей. Відколи оселився в Кованхарі, лише зрідка покидав його, та й то їздив у сусідні містечка та села. Востаннє це було ще чотири роки тому. З мене кепський мандрівник.
— Нічого, пристосуєшся. Радій, що я не залишив тебе на поталу твоєму вчителеві. Власне кажучи, смерть була б найвірнішою ґарантією твоєї мовчанки, але тоді б я не зміг з’ясувати, як тобі вдалося розгадати це пророцтво.
— Ну, воно досить просте…
— Бували й простіші невідворотні пророцтва, над тлумаченням яких марно сушили собі голови найвидатніші чаклуни своєї доби. Супроти завчасного їх розгадування повстає сама світобудова. Гадаєш, випадково в обидва переклади Пророцтва про Першу вкралися такі елементарні помилки? Гадаєш, ти перший припустив, що його авторство належить лахлінській провидиці? Принаймні, відьми ніколи не мали щодо цього упередження, бо найвидатнішою з відьом часів Мор Деораху була якраз лахлінка. Одначе щоразу виникали певні обставини, які перешкоджали подальшим дослідженням, а записи про них губилися. За логікою речей, наблизившись до розгадки, ти мав би, приміром, важко захворіти. Або гірко запити. Або ж закохатися до нестями в яку-небудь гарну жінку, яка змусила б тебе забути про все на світі. А могло трапитись і так, що ти в невдалий час опинився б у неналежному місці, і хтось випадково проштрикнув би тебе ножем… Але нічого цього з тобою не сталося. Ти продовжував працювати і зрештою докопався до істини. Оце мене й дивує. Схоже, тобі притаманна якась особлива властивість, що дозволяє протистояти неминучому. Я хочу з цим розібратися.
— Що ж, розбирайся, — сказав Шимас. — І я також розбиратимусь. Твоя розповідь мене заінтриґувала — а я науковець і люблю загадки… Гм, хоча вже зараз бачу одну обставину, яка вписує мій випадок у зображену тобою схему. Зробивши своє відкриття, я відразу пішов до Ярлаха аб Конала — а він, якби не твоє втручання, вбив би мене. Крім того, він був такий наляканий, що, закладаюсь, нікому не розповів про розгадане пророцтво. Навіть своїм товаришам по спілці чорних чаклунів — і їм особливо. А отже, доля таки стала мені на заваді.