Первісна. Дорога на Тір Мінеган
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #1
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. Дорога на Тір Мінеган». Краткое содержание книги:
Проте все в житті Ейрін змінилося, коли до Ленніру прибули три відьми з далекого острова Тір Мінеган. Змінилося рішуче й безповоротно, змінилося навіть дужче, ніж їй це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про який вона досі й мріяти не сміла і який зненацька став дійсністю, Ейрін здобула могутніх ворогів — як на землі, так і під землею, в найпохмуріших глибинах зловісного Ан Нувіну…
— Точніше, одинадцять. Я тримав тебе вві сні, поки ти одужував від ураження Темною Енерґією.
— Це відповідь на питання „що ти зробив“, — зауважив Шимас. — А я хочу знати, що ти собою являєш.
Хлопець стенув плечима.
— Можеш називати мене диннеші. Я не заперечуватиму.
Шимас аж підстрибнув і мало не випустив з рук свою пізню вечерю — чи, може, ранній сніданок.
— Диннеші?! — недовірливо вигукнув він. — Хочеш сказати, що ти янгол?
— Ти вжив назву з чужої для нашого світу лейданської мови, якою ви самі не розмовляєте. Краще називай мене по-народному — диннеші.
— Але й шінанська чужа для цього світу, — зауважив Шимас майже бездумно. Він досі не міг оговтатися від щойно почутого і так само не міг вирішити, вірити йому в це чи ні. З одного боку, його порятунок від смерті був незаперечним фактом. А з іншого ж, Шимас завжди сумнівався в існуванні янголів Дивових — або, як називали їх відьми та звичайні люди, диннеші. За великим рахунком, він сумнівався і в існуванні самого Дива…
— Шінанську ми сприймаємо, — відповів хлопець, що назвався диннеші, — бо нею розмовляють люди, для яких наш світ уже давно став рідним. Ми довго прожили в світі без людей, нам було нудно й нецікаво, тому поява ваших предків вельми потішила нас. А ще дужче ми зраділи, коли шінанці подолали демонів та чудовиськ на Абраді. Тоді багато з нас знову повірили в Творця Світів — у того, кого ви називаєте Дивом.
Шимас спантеличено кліпнув очима.
— А хіба існування Творця є для вас предметом віри?
— Так само як і для людей. Ми теж ніколи не бачили Його і можемо тільки вірити в Нього. Або не вірити. Або сумніватися. Загалом, ми не дуже відрізняємося від вас, хіба що досконаліші, практично безсмертні й маємо єдиний сенс у житті — наглядати за цим світом.
— Гм… Гарно ж ви впоралися зі своїм обов’язком! Нечисть захопила Абрад, може, й інші континенти, якщо вони є… — Шимас зробив паузу, проте диннеші ніяк не прокоментував це припущення, — …прадавнє людство було винищено до ноги, а ви весь цей час наглядали за світом.
— З цим ми нічого вдіяти не могли, Шимасе аб Нейване. Захист землі від нечисті — справа людей. А ми — небесні воїни Останнього Дня. Коли ми виступимо проти Темряви, то неминучим наслідком такої битви буде знищення всього світу.
Шимас кивнув. Про Битву Останнього Дня він чув не вперше.
— Отже, відьми мали рацію. В часи Мор Деораху вони твердили, що не зашкодить просити благословення Небес, але не варто закликати їх на допомогу — ще, чого доброго, відгукнуться.
— Понад шістнадцять сторіч тому я зустрічався з однією відьмою, — сказав диннеші. — Вона відома у вашій історії, як Мейнір вер Гільде, хоча тоді її звали Мйорнірд Сверірдатір. Дуже розумна була жінка, недарма прожила майже сімсот років — її досягнення ніхто з відьом так і не перевершив, навіть близько не підійшов. Вона поставилася до моїх слів дуже серйозно, не те що ваші друїди — тоді так називалися чаклуни. Річ у тім, що Битву Останнього Дня ми могли розпочати в одному з двох випадків: або на заклик більшості людей, або коли нечисть цілком поглине земний світ. Поки людей не було, Ворог не поспішав з експансією, прагнув подовжити задоволення…
— А ще йому перешкоджали дракони, — зауважив Шимас.
Диннеші недбало відмахнувся:
— Ой, облиш! Дракони ніколи не були серйозними гравцями у протистоянні Світла та Темряви і ні на що не могли вплинути. Інша річ — люди. Коли в цьому світі з’явилися шінанці, серед нас знайшлося чимало таких, хто хотів прискорити події. Вони насилали на ваших предків сни, в яких закликали благати про допомогу — і не самого Творця, бо так не подіяло б, а Його воїнів. Я ж не поділяв нетерпіння своїх братів, тому через Мейнір порадив відьмам захищати людей від таких снів.
— А чому інші диннеші так прагнули Битви? — запитав Шимас, уже остаточно вирішивши для себе, що вірить співрозмовникові. — Ти сам сказав, що це означало б загибель світу.
— І водночас наше звільнення та надію на краще майбутнє. Хтось із нас щиро вірить, а хтось просто сподівається, що після Битви Останнього Дня Творець забере нас до себе — у місце, яке ви називаєте Кейґантом.
— То зараз ви не мешкаєте в Кейґанті?
— Авжеж ні. Нашу домівку відьми називають Ґвифіном. Ніколи не чув про це?
— Чув, звичайно. Тільки, здається, в їхньому уявленні Ґвифін не окрема частина Всесвіту, а лише перший, найнижчий рівень Кейґанту.
Диннеші знову знизав плечима.
— Яка, власне, різниця — окрема частина чи нижчий рівень. Все одно нам далі дороги немає, тож ми мешкаємо у Ґвифіні і просто спостерігаємо за подіями на землі.