Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
Жюв був ошелешений зізнанням. Він не тільки зрозумів, що волею чудесного випадку опинився віч-на-віч із батьком зниклого хлопчика, а й здогадався, що дійовими особами цієї драми, окрім Себастяна Перрона, були також хірург Поль Дроп і його законна дружина Амелі, уроджена Таверньє. Однак він нічого не сказав Себастянові Перрону, а тільки запитав його:
— Що ви зробили з дитиною?
Перрон признався:
— Я віддав її на утримання добрим людям в околиці Лізьє. Для мене було великою радістю їздити туди, аби побачитися з ним…
Тут він замовк, насилу стримуючи ридання, на очах з'явилися сльози… Жюв був зворушений горем цієї людини.
— Що ж сталося потім? — запитав він.
— Я плачу, — сказав Перрон, — бо маю відомості, що хлопчик зник; він або утопився, або ж його вбито.
Жюв сидів ошелешений. Він почекав, поки суддя потамує свій біль і прийде до тями, а потім, заінтригований цією таємничою справою, став розпитувати, намагаючись зазирнути в глибини його душі. З Палацу правосуддя він вийшов уже поночі і спробував підсумувати:
— Випадок іноді робить чудеса. Оці дві розмови, вчорашня й сьогоднішня, на диво доповнюють одна одну. Немає сумніву, що до драматичних подій спричинилися троє: професор Поль Дроп, голова суду Себастян Перрон і Амелі Таверньє, мати дитини, на яку претендує кожен з них.
Якщо дитина загинула, то немає чого розглядати їхні претензії, але якщо її викрадено з метою, скажімо, шантажу, то винуватцем може бути лише один із них: Поль Дроп, Себастян Перрон чи Амелі Таверньє. Тож треба дізнатися, і хто саме.
XIII
У ПОШУКАХ ДИТИНИ
Попрощавшися з Перроном, який розповів йому історію свого нещасного кохання, Жюв розмірковував, чи впорається він із цією справою, за яку його попросили взятися двоє різних людей — справжній батько дитини і той, що ним вважався за законом.
— Дивна історія! — пробурмотів добра душа Жюв. — Не знаю на чий бік стати, кому віддати бідолашну дитину, за яку вони змагаються? Дроп справив на мене враження порядної людини; він так переживав, розповідаючи мені про маленького Убера, а з іншого боку, нещасний Себастян Перрон видався мені теж гідним співчуття. Бідолаху так вразило зникнення сина!
Заклавши руки за спину й понуривши голову, Жюв прошкував навмання, аж поки опинився на набережній. Там він зупинився біля парапету, сперся на нього й задивився на Сену, що невтомно несла свої води.
— Ох, ці закони! — пробурчав він. — Яке ж це безглуздя. І справді, ці людські настанови іноді бувають не по-людському жорстокі… Кінець кінцем, і якщо Дроп чесна людина, як я маю підстави вважати, то він міг прихилитися до цього бідолашного хлопчика. Адже одруження з матір'ю надало йому батьківські права. З іншого боку, мені здається, що Себастян Перрон теж любив свого сина, тому що, хоча й боявся скандалу, не вагаючись, викрав його.
Жюв довго розмірковував, бурчав щось під ніс, шкодуючи обох батьків, мабуть, чесних людей, чиї серця тепер розриваються від болю. Зрештою він сказав собі:
— Годі мені перейматися їхньою бідою. Допомогти їм можна не співчуттям, а ділом. Дитина зникла, тож треба її знайти. Тут якась загадка. Страшно подумати. Себастян Перрон каже, що хлопчик втопився! Отуди к бісу! Що ж це таке, нещасний випадок чи злочин?
Поліцейський відштовхнувся від парапету і попростував далі. Подумки він перебирав події, шукаючи їхньої логіки. Здавалося, треба їх тільки розглянути, тверезим оком проаналізувати, і він збагне їхній прихований сенс.
— Як оцінити ситуацію? — запитав себе Жюв. — Гадаю, вона досить проста: Дроп признався мені, що його фінансове становище — дуже непевне, а в його дружини — навпаки: вона багата. Отож якби Дроп був бідний, що б він зробив?
Замислившись над цим припущенням, інспектор зупинився край тротуару, поміркував і знову забурмотів:
— Дроп сказав: «Я думаю, що коли б між мною і моєю дружиною не стояла ця дитина, батько якої зовсім не я, то наш шлюб був би міцніший»… Цілком природно, що він не любив дитини. І що ж сталося? Себастян Перрон признався, що викрав Убера… Гаразд. Гадаю, що Дроп не дуже засмутився, коли зник хлопчик, який самою лише присутністю нагадував йому про те, що він зганьбив себе, погодившись узяти шлюб заради грошей.
Цілком природно, що сталося зовсім інакше, ніж на це міг сподіватися Дроп: для Уберової матері, Амелі Дроп, зникнення дитини було страшною бідою. Їхній шлюб, замість зміцнитися, ще більше розладнався… Амелі Дроп вирішила, що хлопчика убив чоловік. Ох-ох-ох! Як це, мабуть, вразило хірурга, що вважав себе невинним і бачив, що знову між ним і дружиною постає та бідолашна дитина, до народження якої він не мав ніякого відношення.