Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
Професор Дроп усміхнувся.
— Я зрозумів вас з півслова й здогадуюся про бажання пана Жерома Фандора побачитися…
Тут він затнувся, бо його співрозмовник, який приголомшено розглядав його, аж підскочив.
— Що ви кажете, пане професор?
Поль Дроп збентежився.
— Я перепрошую, в мене вихопилося це ім'я… А що вже так сталося, то краще буде признатися вам: мені відомо, хто ця таємнича пацієнтка, яку ви привезли до мене. Кількох фраз, які вона вимовила марячи, було досить для мене, аби все збагнути. Я не розголошую професійну таємницю, коли кажу вам, що мені відомо: Елен є не хто інша, як нещасна дочка найжахливішого й найзловіснішого з лиходіїв, яких тільки носила земля… Я знаю, що мова йде про дочку Фантомаса, і що юнак, який тоді, ні живий ні мертвий, привіз її разом з вами, не хто інший, як Жером Фандор.
Співрозмовник професора ніяково осміхнувся.
— В усякому випадку, пане професор, я надіюся, що ви збережете інкогніто нашої любої страдниці, щоб їй не треба було остерігатись якоїсь нетактовності…
Професор запротестував:
— Лікар, добродію, як і священик, уміє мовчати, коли йому довіряють таємницю. — І повів далі: — Зауважте, що вже втретє я маю честь зустрічатися з вами і що, зі скромності, я утримався від найменших виявів пошани й захоплення, які я відчуваю до людей, котрим притаманна ваша відвага, воля й мужність. Я так і не висловив вам своєї поваги й симпатії, пане Жюв.
Справді, це був Жюв. Він примирився з тим, що його викрито, і простяг руку професорові.
— Вибачте, що я зразу не відкрив вам наші справжні імена; без сумніву, нам не треба було приховувати їх від вас, але я хотів якомога довше зберегти інкогніто в інтересах Елен, а також, аби вас не тривожило, що ви піклуєтеся про дочку Фантомаса чи принаймні, ту, кого вважають його дочкою, щоб не накликати на вас помсти Генія злочинів.
Професор Дроп гордовито струснув головою.
— Добродію, мені нічого боятися Фантомаса, особливо, коли я під захистом інспектора Жюва.
Вони ще раз потиснули один одному руки.
Жюв аж сяяв від радості, довідавшись, що Елен почуває себе краще. Професор, відчуваючи себе вільніше після того, як признався Жюву, що впізнав його, розповів поліцейському комісарові, як він вправляв перелом.
— Це трохи не за моїм фахом — лікування переломів, та я можу вас запевнити, що операція, проведена, до речі, в поганих умовах, перевершила всякі сподівання. Наречена Жерома Фандора, вийшовши з клініки, збереже елегантну і проворну ходу, так само як і струнку поставу, яку вона, певно, мала перед тією жахливою пригодою, що про неї ви мені розповіли.
Жюв був до глибини душі розчулений і щиро вірив у все те, що йому казав професор Поль Дроп. А хоч той, узагалі, виявляв аж надто велику скромність, Жюв знав, що коли хірурга й критикували за його особисте життя, проте всі одностайно погоджувалися, що він справжній авторитет у лікуванні травм і зокрема переломів таза.
Заспокоєний поліцейський поспішив розпрощатися з лікарем; він мав ще зустрітися з Фандором, якому, певна річ, нетерпеливиться почути новини, але Поль Дроп заступив йому дорогу.
— Можна вас на хвилину? — спитав він. — Я хотів би поговорити з вами конфіденційно.
Комісар здригнувся.
— Та що ви! — вигукнув він. — Невже ви приховали від мене щось про здоров'я Елен?
Як багато хто, Жюв побоювався почути відому професорову фразу: «Операція була проведена блискуче, але я не знаю, чи медицина зможе поставити хвору на ноги».
Однак зовсім не це збирався сказати хірург славетному інспекторові карної поліції.
Він розпочав:
— Я звертаюся до вас, пане Жюв, як до поліцейського, а не як до друга мадемуазель Елен. Я хотів би просити вашої великодушної допомоги, пане Жюв, бо ви людина, що стоїть на сторожі справедливості й правосуддя. Чи не могли б ви мені приділити кілька хвилин?
Жюв, який уже вдягнувся, скинув свій плащ, поклав капелюха на стілець і, прибравши безстороннього виразу, як це він завжди робив, коли вислуховував зізнання, відповів:
— Я вас слухаю, добродію, ви можете розраховувати на мене. Поль Дроп провадив:
— Пане Жюв, йдеться про дуже інтимні речі, а саме: про моє сімейне життя. Ось уже шість років, як я одружився, тоді я лише починав свою кар'єру і не мав жодного су за душею. Я взяв дівчину із зовсім іншого кола, ніж моє, молоду, багату мадемуазель Амелі Таверньє. Не буду переказувати вам тисячі тих дрібничок, які потроху порушили мир у нашій сім'ї й віддалили нас одне від одного. Одружуючися з Амелі Таверньє, я пішов на велике приниження, на дуже велике. Я не ремствуючи скорився, розраховуючи залишатися байдужим чоловіком байдужої дружини і вважати її лише за спільницю в справах при умові, що вона теж матиме мене за чоловіка, якому вільно думати й діяти по своїй волі… Амелі цього не захотіла і тепер вона подала на розлучення.