Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
Не вагаючись, хірург відповів:
— З великим бажанням, добродію. Проте не може бути й мови про ті почуття між мною й Амелі, які звичайно створюють принадність подружнього життя… Я не можу любити Амелі всім своїм серцем, всією душею, всі мої помисли спрямовані на інше… Я віддав себе всього, все своє життя іншому, що…
Тут професор Поль Дроп раптом замовк; Жюв здивовано глянув на нього.
Обличчя хірурга, досі таке спокійне, почервоніло, очі загорілися, все його тіло наче напружилося від якогось могутнього почуття. Лікар був увесь у полоні своєї потаємної пристрасті, про яку він щойно мало не проговорився, але в останню мить вирішив приховати від інспектора поліції.
Професор узяв себе в руки і вже звичайним тоном сказав інспекторові:
— Я розраховую на вас, пане Жюв. Ради Бога, спробуйте дізнатися, чи жива ще дитина, а коли так, поверніть її нам.
Наступного дня, приблизно о тій самій годині, Жюв простував людними вулицями; хвилин за п'ятнадцять він дійшов до мосту Сен-Мішель, а там через острів Сіте дорога привела його до Палацу правосуддя. Тут він знав усі ходи й виходи. Найкоротшим шляхом, вузькими коридорами, які він називав лаштунками суду, дістався до кабінету голови четвертої палати.
У приймальні сидів Домінік і перебирав теки зі справами, Жюв подав йому свою візитну картку.
— Передайте панові судді Перрону, що я в його розпорядженні.
Служник пішов передати картку відвідувача судді, а Жюв усміхнувся.
— Безперечно, є бог поліцейських, — це бог випадку. Мені так треба було побачити цього Перрона і я не знав, як до нього потрапити. А тут він мене сам запрошує.
І справді, напередодні, коли Жюв повернувся додому з клініки, він знайшов листа, в якому суддя Перрон просив його якнайскоріше зайти до нього в дуже важливій справі. Жюв і сам хотів завітати до судді, бо як він дізнався, той проводив процедуру примирення подружжя Дропів, хоч і не зумів їх переконати, щоб вони відмовилися від свого наміру.
Жюв, погодившись узятися за вельми делікатну справу Поля Дропа, тепер намагався дізнатися більше про особисте життя цього чоловіка, а також його дружини. Він хотів погортати їхню справу про розлучення, яка була в руках голови четвертої палати і в якій він сподівався знайти цінні відомості, та не знав на що послатися, аби одержати її в своє розпорядження. Інспектор карної поліції взявся за справу, про яку його просив професор Поль Дроп приватним чином, з дружніх мотивів. Тож він дуже зрадів, коли одержав запрошення голови Перрона, і негайно з'явився до нього.
Коли Жюв зайшов у кабінет судді, той зразу ж виклав суть своєї справи.
— За правилами етикету, пане Жюв, я повинен був зустрітися з вами не в Палаці правосуддя, а в себе вдома… Я збирався говорити з вами не як суддя, а як приватна особа, і те, що я маю вам сказати, прошу вважати таємницею.
Жюв мовчки схилив голову, обличчя його прибрало того безстороннього виразу, з яким він напередодні вислуховував професора Поля Дропа.
— Я у вашому повному розпорядженні, пане голово.
Себастян Перрон пройшовся по кабінету, потім сів навпроти Жюва і, дивлячись йому просто у вічі, розпочав:
— Вислухайте мене, я розповім вам зараз історію, яка видасться, мабуть, романтичною, проте прошу розглядати її як чистісіньку правду.
Був колись один судочинець, який познайомився у провінції з однією дівчиною і став її коханцем. Обставини змусили їх розлучитися на кілька тижнів, а коли вони знову побачилися, то судочинець дізнався, що вона від нього вагітна, але збирається вийти заміж за іншого. Через кілька тижнів дівчина стала дружиною тоді ще безвісного лікаря, який незабаром набув слави видатного хірурга. В них народилася дитина, син, якого вважали за плід їхнього законного кохання.
Судочинець мовчки страждав і вдовольнявся тим, що непомітно спостерігав, як підростає його син, не здогадуючись, хто його справжній батько. Обставини так склалися, що судочинцю вдалося оволодіти цією дитиною.
Жюв, який досі незворушно слухав цю розповідь, здригнувся.
— Оволодіти цією дитиною? — перепитав він. — Що ви маєте на увазі?
— Я маю на увазі, — пояснив Себастян Перрон, — що судочинець, про якого я вам розповідаю, скористався з несподіваних обставин, залізничною катастрофою, щоб оволодіти дитиною, забрати її з собою і заховати у надійному місці від несправжнього батька й негідної матері.
Жюв запитав:
— Це зробили ви?
Себастян Перрон рішуче відповів:
— Так, я.
Він зблід, збагнувши, що признався інспекторові в скоєнні злочину, який карається законом.