Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
— Я знаю, — вставив Жюв, — чув про цю сумну подію.
Поки професор Поль Дроп розповідав свою історію, Жюв уважно розглядав його. Він відчував, що цей чоловік, що здавався сентиментальним, сором'язливим, замкнутим, незворушним і разом з тим дуже проникливим, мимоволі його вабить. Він також відчував глибоку вдячність за турботу, яку професор виявив, лікуючи Елен. Адже коли дівчину привезли до клініки, всі вважали, що вона безнадійна, а тепер життя її було поза небезпекою.
— У чому я можу бути вам корисний? — запитав Жюв. І це була не банальна фраза, йому дуже хотілося зробити професору Полю Дропу якусь послугу, якщо це тільки буде в його силах.
Виждавши хвилину, хірург продовжив:
— Я тільки-но розповів вам, що моє подружнє життя розпочалося з великого приниження… Я уточнюю. Моя дружина, майбутня дружина, перед тим, як познайомитися зі мною, мала коханця і завагітніла від нього. Вона погодилася вийти за мене заміж, а я повинен був узяти на себе батьківство. Я був у такому становищі тоді, що для мене було неможливим відмовитися… Сказати правду, я не обміркував це все, до того ж був у неї закоханий. Це тривало недовго. Амелі народила хлопчика, якого назвала Убером. Він став третім, що віднині стояв між нами, нагадуючи про непоправне минуле, присутність якого весь час не давала мені забути про мою боягузливу і навіть ганебну поведінку.
Я не відчував до цієї бідолашної дитини ніякої ворожості, навпаки, в міру і того, як вона виростала, я все дужче й дужче прихилявся до неї. Ви, напевно, знаєте про нещастя, яке з нами трапилося. Півтора роки тому я став жертвою залізничної катастрофи. Хлопчик був разом зі мною; мене викинуло на колію і я дві години лежав непритомний. Коли ж прийшов до пам'яті, то першим моїм порухом було розшукати малого. Але хлопчик щез. Він загинув, його тіло перемішалося з рештками жертв серед уламків поїзда. Тільки уявіть собі моє горе, моє страждання, мій відчай!
Уявіть собі також, пане Жюв, на що мало перетворитися моє подружнє життя після цієї події! Я чекав вибуху гніву від дружини, але нічого цього не сталося. Спочатку вона перебувала в стані глибокої депресії; я поділяв і розумів її невтішне горе… Потім вона почала начебто проявляти до мене деякий потяг, згодом її ніжність зробилася для мене обтяжливою; чому, поясню вам пізніше…
Хоч мені здавалося, що Амелі дорожить мною, в мене раптом стало складатися враження, що вона затаїла ненависть проти того, кого вибрала собі за чоловіка. Багато разів вона погрожувала мені, кидала звинувачення, яких я не міг зрозуміти, а одного разу навіть звинуватила мене у викраденні дитини.
Звичайно, вона не дійшла до того, щоб сказати, що я убив хлопчика, та це було те саме. Так тривало деякий час, а потім, тиждень тому, вона раптом, сповістила, що хоче розлучитися…
Між нами відбулася бурхлива розмова, вона заявила, що я маю коханку; більше того, вона звинуватила мене в найжахливішому із злочинів, які тільки можна було б уявити. «Це ви, — сказала вона мені, — вбили мого сина».
Марна річ, пане Жюв, запевняти вас, що це звинувачення зовсім мене не діткнуло. Проте я повинен на нього зважити, бо бідолашний Убер справді зник за таємничих обставин.
На місці катастрофи лежали шматки людських тіл, але серед них не було жодної частки, що належала б хлопчикові…
Тож я запитую зараз себе: чи справді дитина загинула, чи, може, вона щезла і ще досі жива?
Якщо перше припущення правильне, пане Жюв, то мені нічого сказати, але якщо дитина жива, тоді треба зробити все можливе, щоб знайти її й повернути матері. Пане Жюв, якщо я вам і розповів усе це, то лише в надії, що ви будете такі ласкаві взятися за цю делікатну справу. Я дам вам прикмети хлопчика, створю всі умови, аби ви тільки відправили своїх найкращих детективів на його пошуки. Чи можу я в цьому розраховувати на вас, пане Жюв?
— Можете розраховувати, — просто відповів інспектор.
Поліцейський з великою увагою вислухав дивну історію, яку йому розповів професор Дроп.
— А коли пошуки ні до чого не приведуть, — запитав він, — чи збираєтеся ви відновити подружні стосунки з вашою дружиною?