Янові скарби

Віллем висунувся з дверей рубки, щоб скинути брестроп. З глухим стуком упав на палубу носовий канат — шлюзовий доглядач кинув його з набережної. Пітер одштовхнувся ногою від стіни, направляючи катер до виходу з шлюзу.

— Дозвольте, я поведу катер, — сказав Віллем і став до штурвала. — Цю гавань пройти не так-то легко — припливна течія дуже швидка. — Він першим вивів катер крізь ворота і далі рушив вузьким проходом, пропускаючи ліворуч від себе зустрічні судна і тримаючи курс на купу каміння, що виступала з води біля хвилеріза.

— Стережись! — гукнув Пітер. — Ти посадиш катер на каміння.

Пітер спробував вихопити штурвал, але Віллем держав його міцно.

— Я знаю цю гавань, — коротко сказав він.

І справді, неподалік від мису припливна течія підхопила «Норця», кинула на фарватер і винесла на широкий водяний простір.

— Пробач, будь ласка, — ніяково мовив Пітер. — Я цього не знав.

— Де ж тобі знати! Об цей мис не одна яхта розбилася тільки тому, що мчала прямо на вихід з порту, — пояснив Віллем. — Треба знати, як провести тут судно під час неповного припливу, інакше…

Тим часом як «Норець» виводив за собою цілу процесію суден на річкові простори, почувся басовитий гудок сирени, і з-за хвилеріза виринули темні обриси величезного пароплава. В деяких ілюмінаторах ще не погасили світло; яскраві лампочки на верхівках мачт і зелений сигнальний вогник з правого борту сяяли так близько від берега, що, здавалося, пароплав ось-ось наскочить на мис.

— Отакої! Пароплав! — вигукнув Майкл. — Що ж він тут робить?.

Віллем засміявся.

— Йде до Антверпена. Судноплавний фарватер якраз на цьому боці, біля самого хвилеріза. — Він повернув штурвал праворуч, і «Норець» став дибки на хвилях від величезного пароплава.

Вервечка суден, що йшли за катером, почала ділитися — одні повертали річкою вниз на Флісінген, інші й далі пливли за кормою «Норця», котрий все ще вів перед.

— Я радий, що ти прийшов до нас, — зізнався Пітер. — Не знаю, що б ми робили без тебе, якби довелося йти попереду всіх суден, як оце зараз.

Віллем усміхнувся.

— Ну, тепер усе гаразд. Можеш стати до штурвала. Тримай курс на те велике червоне світло, доки я не скажу «досить». Потім ми перетнемо річку в тому місці, де вона повертає. Через вісім-десять кілометрів повернемо знову, а там уже близько й Гансвеєрд. Біля Гансвеєрда вхід до каналу.

Була чудова ніч, місячне сяйво лягло на воду, що ледь-ледь колихалася. Віллем пильнував на палубі, розпізнаючи дорогу по давно знайомих сигнальних вогнях. Пітер добре розумів: самі вони ніколи не змогли б пуститися в мандри серед ночі, хіба що тяглися б позад усіх, слідом за баржами. А тепер відстань між ними і вантажними суднами поступово збільшувалась.

— Бачите он той великий пароплав? — спитав Віллем, показуючи на судно, яке вони зустріли біля хвилеріза; тепер воно пливло попереду, на відстані з добру милю від «Норця». — Він зараз повертатиме. Ми теж там повернемо.

Завдяки досвідові Віллема перехід від Терньозена до Гансвеєрда тривав всього годину десять хвилин. Голландець знову став до штурвала і на швидкій припливній течії вправно підвів катер до темнуватого входу в порт. Тут він уповільнив хід, підійшов до хвилеріза і почав чекати, поки відчиняться величезні шлюзові ворота.