Янові скарби
- Автор: Пилкингтон Роджер
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Надія Боровик
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Янові скарби». Краткое содержание книги:
У «Янових скарбах» він розповідає про те, як четверо англійських школярів натрапили на слід голландських національних скарбів, що зникли під час гітлерівської окупації. Діти вирушають на пошуки їх. Дорогою до Голландії юним сміливцям довелося зазнати чимало небезпечних пригод.
Віллем кивнув головою.
— Звісно, я допоможу вам, якщо зможу. А як не зможу, то нікому нічого не скажу. Обіцяю.
— Ще одне, — втрутилася Джіл. — Ми не повинні говорити про це, поки перебуваємо в шлюзі. Хтось може нас підслухати…
— Мені весь час не хотілося вірити, що англійці вкрали Янові скарби, — тихо сказав Віллем. — Хоча кожен, хто знав цю історію, не сумнівався в цьому. Так, навіть поліція. Якщо ми знайдемо скарби, це буде велике діло, бо тоді нарешті всі взнають правду.
— До того ж Голландії повернуть її скарби, — додала Керол.
— Авжеж, — погодилася Джіл. — Усе це правильно. Але ми все ще не знаємо, де Ян сховав їх.
— Хоч і не знаємо, — мовила Керол, — але ми йдемо по сліду і завтра будемо в Дордрехті.
— О першій годині дня, а може, й раніше, — додав Віллем.
— Одна надія, що моряки не чекатимуть на нас в Дордрехті, щоб знову стежити за нами, — додала Джіл. — Сподіваюся, вони ще в Зебрюгге, але щось підказує мені, що їх там уже немає.
Керол підвелася.
— Ходімо нагору, до хлопців. І пам'ятайте: ні слова, поки ми в шлюзі.
— Ясно, — погодився Віллем, рушаючи до трапу. — Ані словечка.
Розділ сьомий
ДИЯВОЛ І ФІЛІПП
Лиш о пів на першу ночі численні судна, які скупчилися в шлюзі, повільно опустилися до рівня води, що з припливом прибувала в річку, і шлюзові доглядачі почали обертати величезні колеса, щоб відчинити ворота.
Пітер запустив мотор, і Майкл, котрий дрімав у своєму кутку, прокинувся.
Віллем висунувся з дверей рубки, щоб скинути брестроп. З глухим стуком упав на палубу носовий канат — шлюзовий доглядач кинув його з набережної. Пітер одштовхнувся ногою від стіни, направляючи катер до виходу з шлюзу.
— Дозвольте, я поведу катер, — сказав Віллем і став до штурвала. — Цю гавань пройти не так-то легко — припливна течія дуже швидка. — Він першим вивів катер крізь ворота і далі рушив вузьким проходом, пропускаючи ліворуч від себе зустрічні судна і тримаючи курс на купу каміння, що виступала з води біля хвилеріза.
— Стережись! — гукнув Пітер. — Ти посадиш катер на каміння.
Пітер спробував вихопити штурвал, але Віллем держав його міцно.
— Я знаю цю гавань, — коротко сказав він.
І справді, неподалік від мису припливна течія підхопила «Норця», кинула на фарватер і винесла на широкий водяний простір.
— Пробач, будь ласка, — ніяково мовив Пітер. — Я цього не знав.
— Де ж тобі знати! Об цей мис не одна яхта розбилася тільки тому, що мчала прямо на вихід з порту, — пояснив Віллем. — Треба знати, як провести тут судно під час неповного припливу, інакше…
Тим часом як «Норець» виводив за собою цілу процесію суден на річкові простори, почувся басовитий гудок сирени, і з-за хвилеріза виринули темні обриси величезного пароплава. В деяких ілюмінаторах ще не погасили світло; яскраві лампочки на верхівках мачт і зелений сигнальний вогник з правого борту сяяли так близько від берега, що, здавалося, пароплав ось-ось наскочить на мис.
— Отакої! Пароплав! — вигукнув Майкл. — Що ж він тут робить?.
Віллем засміявся.
— Йде до Антверпена. Судноплавний фарватер якраз на цьому боці, біля самого хвилеріза. — Він повернув штурвал праворуч, і «Норець» став дибки на хвилях від величезного пароплава.
Вервечка суден, що йшли за катером, почала ділитися — одні повертали річкою вниз на Флісінген, інші й далі пливли за кормою «Норця», котрий все ще вів перед.
— Я радий, що ти прийшов до нас, — зізнався Пітер. — Не знаю, що б ми робили без тебе, якби довелося йти попереду всіх суден, як оце зараз.
Віллем усміхнувся.
— Ну, тепер усе гаразд. Можеш стати до штурвала. Тримай курс на те велике червоне світло, доки я не скажу «досить». Потім ми перетнемо річку в тому місці, де вона повертає. Через вісім-десять кілометрів повернемо знову, а там уже близько й Гансвеєрд. Біля Гансвеєрда вхід до каналу.
Була чудова ніч, місячне сяйво лягло на воду, що ледь-ледь колихалася. Віллем пильнував на палубі, розпізнаючи дорогу по давно знайомих сигнальних вогнях. Пітер добре розумів: самі вони ніколи не змогли б пуститися в мандри серед ночі, хіба що тяглися б позад усіх, слідом за баржами. А тепер відстань між ними і вантажними суднами поступово збільшувалась.
— Бачите он той великий пароплав? — спитав Віллем, показуючи на судно, яке вони зустріли біля хвилеріза; тепер воно пливло попереду, на відстані з добру милю від «Норця». — Він зараз повертатиме. Ми теж там повернемо.
Завдяки досвідові Віллема перехід від Терньозена до Гансвеєрда тривав всього годину десять хвилин. Голландець знову став до штурвала і на швидкій припливній течії вправно підвів катер до темнуватого входу в порт. Тут він уповільнив хід, підійшов до хвилеріза і почав чекати, поки відчиняться величезні шлюзові ворота.