Янові скарби

— Гм… Справи кепські, якщо це так.

— Слово честі, це він, — повторила Джіл. — Те ж саме обличчя.

— Виходить, вони знову наздогнали нас, — сказав Пітер і пояснив Віллему, за яких обставин дівчатка вперше спіткали рибалку. — Це означає, що вони почнуть переслідувати нас і…

— Якщо треба, ми можемо почекати «Двох братів» розповісти все моєму батькові, — запропонував Віллем. — Але, по-моєму, краще йти далі, поки ці люди не мають змоги добратися до нас. Тут їм нас не наздогнати.

— І, може, ми знайдемо скарби раніше, ніж вони доберуться до нас, — підтримала його Керол. — В усякому разі — спробуємо. Вони не посміють заподіяти нам шкоди — навколо стільки човнів.

— Куди тепер? — спитав Майкл, бо вони підійшли до того місця, де фарватер роздвоювався — ряди бакенів повертали праворуч і ліворуч.

— Праворуч, — відповів Віллем, — і тримайся середини фарватера, там, де йдуть он ті судна.

Пітер не відривав погляду від вертольота, що зникав удалині.

— Не можу ручитися, — сказав він, — але мені здається, що вертоліт приземлився десь на тому острові, за містом з дзвіницею… ти згадував його назву.

— Зирикзе?

— Еге.

Шукачів скарбів охопило тривожне передчуття. Тільки в кінофільмі цікаво подивитися або в пригодницькій повісті прочитати, як когось, а не тебе, переслідує сповнена рішучості зграя злочинців, використовуючи підозрілих моряків і навіть вертоліт. Коли ж таке трапляється у житті, то це тобі не забавки! Зовсім ні! Обличчя Джіл здавалося змученим і стривоженим, коли вона дивилася в той бік, де зник вертоліт, Керол теж була стурбована, хоч і намагалася зовні зберігати витримку. Пітера гнітила думка про відповідальність за безпеку інших, і навіть та щаслива обставина, що Віллем був з ними, не зменшувала його тривоги. Тільки Майклові все ще здавалося, що куди цікавіше, коли за тобою женуться бандити, аніж тихо й спокійно, в цілковитій безпеці шукати скарби. Він уявляв собі, як передаватиме зграю небезпечних злочинців — руки й ноги у них зв'язані — працівникам Скотленд-ярду, що зібралися на чолі з його батьком і захоплено дивляться на це.

— Мабуть, краще збільшити швидкість, — запропонував Пітер. — Гірше від цього не буде.

Він до краю відкрив дросельну заслінку, і «Норець» помчав уперед, високо піднявши ніс над невеличкими хвилями, що бігли від каравану рейнських барж, які проходили з правого борту, прямуючи з вантажем до Антверпена.

— Гляньте, пароплав! — вигукнув Майкл.

З-за повороту до них повільно наближався двопалубний пароплав; біля поручнів скупчилися люди, а на передній палубі стояло кілька автомобілів.

— Це той пароплав-пором, — пояснив Віллем. — Він заходить на кожен острів по дорозі до Волхерена.

Майкл зачаровано дивився, як судно пливло каналом, долаючи могутнім корпусом швидку зустрічну течію. Пароплав майже порівнявся з ними, коли Майклові гострі очі помітили напис на борту.

— Пітере, Керол, всі, всі, дивіться! Он ключ до шифру! Дивіться! — Він показав на напис, і діти, нічого не розуміючи, витріщилися на нього — «Duivel» — це ж «Диявол»! Ми бачили це слово у Біблії в Брюгге.