Янові скарби
- Автор: Пилкингтон Роджер
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Надія Боровик
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Янові скарби». Краткое содержание книги:
У «Янових скарбах» він розповідає про те, як четверо англійських школярів натрапили на слід голландських національних скарбів, що зникли під час гітлерівської окупації. Діти вирушають на пошуки їх. Дорогою до Голландії юним сміливцям довелося зазнати чимало небезпечних пригод.
— Як тільки увійдемо в шлюз, митний урядовець вимагатиме паспорти, — ніби між іншим зауважив Віллем.
Члени команди «Норця» тривожно перезирнулися.
— В тім-то й річ, — пояснив Пітер, — що в нас нема паспортів.
— Нема паспортів? Але ж ви пройшли через бельгійський і голландський прикордонні пости нижче Гснта. Як же вас пропустили?
Пітер пояснив, як було діло. В Бельгії у них не питали паспортів, а каналом вони промчали не зупиняючись, сховавшись за вантажним пароплавом. Віллема надзвичайно потішило це пояснення, але разом з тим змусило задуматися.
— У мене є паспорт, — втрутилася Керол, щоб якось зарадити справі.
— Ну що ж, вистачить і одного, — мовив Віллем, — Тоді ось як ми зробимо.
План у нього був досить простий. Він і Керол лишаться на палубі і, якщо треба буде, покажуть свої документи. А решта спустяться в каюти і сховаються на той випадок, якщо митному урядовцеві заманеться оглянути катер.
— Я пропоную ось що, — подав думку Майкл. — Висуньмо шухляди в носовій каюті під койками, залізьмо за них. Потім Керол хай засуне шухляди. Місця за ними багато, бо тато часто тримає там канати і всяку всячину.
Не вмикаючи світла в каютах, вся команда спустилася вниз. На палубі лишився тільки Віллем. Діти витягли одну шухляду, і Джіл з допомогою Пітера, який засунув її ноги, насилу протислася крізь вузький отвір. Коли вона вмостилася там, притулившись до борту катера, Майкл проліз слідом за нею, і шухляду було засунуто. Пітер з великими труднощами сховався під протилежною койкою. Лежати було дуже незручно — два шпангоути боляче тиснули йому на груди.
Керол засунула за ним шухляду.
— Не хропти! — весело наказала вона.
З-під протилежної койки почулося хихотіння.
— Бажаю вам приємних снів, — жартома дражнила їм Керол. — А я зараз приготую щось смачненьке для нас з Віллемом. Неслухняним діткам, у котрих немає паспортів їсти не дозволяється. — І Керол, весело сміючись, зачинила двері каюти й повернулася на палубу.
Величезні ворота відчинилися, ціла флотилія барж повільно рушила із шлюзу і, поступово набираючи швидкість, попрямувала до виходу з гавані. Віллем почекав, доки не вийшла остання баржа і, тільки-но змінився сигнальний вогник, повів «Норця» в дальній куток широченного шлюзу. Тут він зупинився біля стіни, і Керол, взявши канат, піднялася драбиною на набережну.
Передбачення Віллема справдилося. Митний урядовець пройшов набережною під дуговими ліхтарями і по драбині спустився на катер. Він узяв два поданих йому паспорти, уважно переглянув їх і сказав щось голландською мовою.
— Він питає, чи нас тільки двоє на катері, і я відповів йому «так», — з невинним виразом на обличчі пояснив Віллем.
Урядовець ще раз подивився на паспорти і знову щось питав. Віллем довго пояснював йому. Керол почала нервувати, хоч намагалася триматись так, ніби це її зовсім не обходило.
— Він питає, чому на катері англійський прапор, якщо ти новозеландка, а я — голландець. Я відповів, що мене найняли за шкіпера, а твої батьки поїхали до Антверпена у справах. Ми зустрінемося з ними в Дордрехті, адже так?
— Так, так, — поспішила згодитися Керол, киваючи урядовцеві головою.
Помітно було, що урядовець усе ще вагається. Окинувши поглядом палубу, він побачив люк. Керол люб'язно кинулася відкривати його, а Віллем залишився на палубі біля стернової рубки.
Урядовець спустився трапом, і Керол увімкнула світло в камбузі. Він тільки на мить заглянув у нього і пішов до носової каюти. Там відчинив підвісну шафу, а потім глянув на койки й розкидані на них речі. На щастя, в каюті не валялося жодної хлоп'ячої речі. А втім, пара коротеньких штанців таки лежала на видноті. Керол нишком схопила їх і сховала за спину. Решта речей належала Пітерові і цілком могла зійти за одяг дорослої людини.
— Ваш батько в Антверпені? — метнувши на Керол погляд, спитав урядовець.
— Так. У справах.
— Яких саме?
Раптом Керол сяйнула в голові смілива думка. Вона показала на шухляду, за якою причаївся Пітер. Урядовець нахилився й висунув її. Почувши цей шум, троє безпаспортних у схованці навіть дихати перестали з переляку. Жбурнувши штанці на стілець і сівши на них, Керол схилилась над шухлядою і витягла звідти папку з поштовим папером. Вона дістала один аркуш, показала на надрукований вгорі напис і приклала палець до губ. Це справило блискавичне враження.