Небезпечне сватання

Син ударив його, схопив попід пахви й потяг до дверей. «Я хочу в хаті мати спокій!» — крикнув він. Але біля дверей батько ледь підвівся. «Тягни тільки до порога! — сказав він. — Доти я дотяг свого батька». Син не послухався й перетяг батька за голову через поріг. «Тільки до порога, чуєш!» — гримнув батько, схопився на ноги, звалив сина додолу й надухопелив, як хлопчиська.

— Так йому й треба, — погодилися всі.

— Ото не здіймай руки на батька! — неначе додав хтось, а, може, Арне тільки причулося це.

— А тепер я вам щось розповім, — сказав він і підвівся з місця, блідий, як мрець.

Він ще не знав, що казатиме, слова кружляли в голові, немов сніжинки в завірюху.

«Ет, що буде, те й буде», — подумав він і почав:

— Одного разу троль зустрів хлопця, що йшов дорогою і плакав. «Кого ти дужче боїшся — себе чи людей?» — спитав троль. А хлопець плакав тому, що вночі йому приснилося, ніби він убив свого лихого батька. Тому він відповів: «Я найдужче боюся себе самого». — «Ну, то заспокойся й не плач, — сказав йому троль. — Віднині ти змагатимешся з іншими, а не з собою». І пішов своєю дорогою. Невдовзі хлопець зустрів чоловіка, що почав глузувати з нього. І хлопець у відповідь також узяв його на глузи. Потім він зустрів другого чоловіка, що вдарив його. І хлопець, обороняючись, теж ударив напасника. Далі він зустрів третього чоловіка, що хотів його вбити, і хлопець убив того чоловіка. Всі люди гудили хлопця, і він також почав гудити всіх людей. Вони закривали перед ним свої хати й комори, тому хлопцеві доводилося все красти, навіть спати крадькома.