Небезпечне сватання

й почала переносити в човен клунки, кошики та інші речі. Нарешті підвівся Борд і забрав саму скриню.

За возом бігла дівчина в брилику, з розпущеними косами. То була пасторова дочка.

— Елі! Елі! — загукала вона ще здалеку.

— Матильдо! Матильдо! — почулось у відповідь, і Елі кинулася до дівчини.

Зустрівшись на пагорку, вони обнялися й заплакали. Потім Матильда нахилилася й щось підняла з трави. Виявилося, що то невеличка клітка.

— Візьми Наріфаса, нехай він буде в тебе. Мама також хоче, щоб ти взяла його… Він буде в тебе… і тоді ти згадуватимеш про мене… і частіше… частіше… припливатимеш сюди! — Вони знов обидві заплакали.

— Елі, годі тобі вже стояти там, ходи! — гукали батьки з човна.

— Я також хочу поїхати з тобою, — сказала Матильда. — І переночувати в тебе!

— Добре, добре!

І дівчата, обнявшись, побігли до містка. За якусь хвилину Арне побачив, як човен відчалив від берега. Елі з кліткою стояла на кормі й махала товаришці рукою, а Матильда сиділа на пристані й плакала.

Вона не рушила з місця, поки човен був на воді. Вже мовилося, що плисти до червоних будівель було недалеко. Арне також сидів за кущами і, як і Матильда, дивився на тих, що відпливали. Скоро човен опинився в тіні, і Арне почекав, поки він пристане до берега. Потім він побачив їхнє віддзеркалення у воді. Вони наблизились до будинку, найбільшого і найкращого з усіх. Перша зайшла мати, тоді батько зі скринею, а наостанці дочка. Він їх розрізняв за зростом. За якийсь час дочка знову вийшла й сіла перед порогом. Мабуть, хотіла ще раз подивитися на другий берег, поки не зайшло сонце. Але пасторова дочка вже пішла, тільки Арне ще сидів і бачив віддзеркалення Елі у воді.