Небезпечне сватання
- Автор: Б’єрнсон Б’єрнстьєрне
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Ольга Дмитрівна Сенюк
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Небезпечне сватання». Краткое содержание книги:
Мені треба було б плакати гіркими сльозами, а я кажу собі: «Годі, годі!» — і втішаю себе. І пісні мої боягузливі, вони виходили б кращими, якби в них було більше мужності. Я боюся сильних думок, боюся всього сильного. Хоч би чого я доторкався, воно стане люттю, люттю і боягузтвом. Я розумніший, обдарованіший, освіченіший, ніж здаюся на вигляд, та боягузтво не дає мені виявити себе. Б-р-р! Я й горілку пив із боягузтва, хотів притупити біль в душі! Ох, який я мерзотник! Пив горілку, пив, хоч вона згубила мого батька, а я її однаково пив! Боягузтво моє безмежне, а найгірше те, що я можу сидіти отут і казати про все це собі самому.
Накласти на себе руки? Та де там! Надто я боягузливий. І вірю в бога… Так, я вірю в бога. Я хотів би наблизитись до нього, але на заваді стоїть боягузтво. На це треба великого зусилля, а воно лякає боягуза. А може, спробувати? Ану ж вийде! Господи всемогутній! Може, таки спробувати? Може б, я вилікувався, наскільки дозволила б моя драг-листість, бо в мені вже немає ні кісток, ні хрящів, самі лише драглі! Спробувати, га? Читати добрі, лагідні книжки, бо суворих я боюся… Чудові казки, саги і таке інше… І щонеділі читати проповіді, й щовечора молитися. І ревно працювати, щоб була нива для віри, бо на ледарстві нічого не посієш. То що, спробувати? Любий боже мого дитинства, допоможи мені, щоб моя спроба не була даремною!
Відчинилися двері, й до клуні вбігла мати. Обличчя в неї було біле, як смерть, хоч по ньому котився піт. Вона вже другий день шукала сина. Вона гукала Арне, проте не зупинялась послухати, чи не почує відповіді, просто вигукувала його ім’я і бігала по клуні, аж поки він не озвався згори, із сіна, де лежав. Тоді мати зойкнула, легко, мов хлопчак, вибралась нагору й кинулась до нього.
— Арне, Арне, ти тут! Хвалити бога, що я тебе знайшла. Я від учорашнього дня шукаю, цілу ніч ходила. Сердешний Арне, я бачила, що вони тебе скривдили. Я хотіла поговорити з тобою, розрадити тебе, та не зважилась підійти!.. Арне, я бачила, ти пив горілку! Гос-поди милосердний, не дай мені ще раз таке побачити!
Мати замовкла і довго не могла вимовити ані слова.
— Не доведи господи, синку, щоб і ти почав пити! Я бачила, що ти п’яний і сумний, та потім ти раптом десь дівся. Я відразу кинулась шукати тебе, оббігала всі кімнати й будівлі на подвір’ї, виходила на дорогу, заглядала під кожний кущ, а тебе ніде нема. Я обшукала всі мочарі й перепитала всіх людей, була й тут, а ти не озивався!.. Арне, Арне! Я ходила вздовж берега річки, але там начебто скрізь мілко.
І мати припала до нього.
— Зненацька мені сяйнуло: ти ж, мабуть, пішов додому! У мене мов камінь з душі спав. Я ніби на крилах домчала до нашого хутора, відімкнула двері, обшукала всі кімнати й аж тоді похопилася, що ключ був у мене й ти не міг зайти до хати. Ох, Арне! Я потім цілу ніч ходила по дорозі, а до кручі боялася навіть підступити. Сама не знаю, як я знов опинилась тут, мабуть, це господь напоумив мене ще раз прийти сюди.
Арне намагався заспокоїти її.
— Ти більше не будеш пити, Арне?
— Ні, можете бути певні.
— Вони, мабуть, тебе образили? Правда?
— Ні, я просто повівся як боягуз.
Останнє слово Арне вимовив з притиском.
— Як їм не соромно тебе кривдити! Що вони тобі зробили? Ти ніколи нічого не кажеш мені.— Мати знов заплакала.
— Ви мені також нічого не кажете мо, — лагідно мовив Арне.
— Це більше твоя вина, ніж моя, Арне. Я звикла мовчати ще відтоді, як був живий батько. Якби ти мені трохи допомагав… Боже, нас лише двоє на світі, і ми стільки натерпілися разом!
— Побачите, мамо, тепер буде інакше, — прошепотів син. — У неділю я прочитаю вам проповідь.
— Хай тебе бог поблагословить за це!
Хвилину вони помовчали, потім мати озвалася:
— Слухай, Арне!
— Що?
— Я повинна тобі щось сказати.
— Кажіть, мамо.
— Я маю на душі великий гріх. Я завинила перед тобою.
— Ви завинили?
Як? Його лагідна, неймовірно терпляча мати вважає себе грішною перед ним, що ніколи не був до неї по-справжньому добрим? Це так зворушило Арне, що він обняв матір, пригорнув до себе й заплакав.
— Так, я зробила погано, але інакше не могла.
— О, мені ви напевне ніколи не зробили нічого поганого.
— Зробила, але бог свідок — це тільки через те, що я тебе дуже люблю. Ти мені вибачиш, правда?
— Так, вибачу, мамо.
— Я тобі розповім про все іншим разом. Але ти вибачиш мені?
— Ну звичайно, мамо!
— Через це мені було так важко розмовляти з тобою. На душі в мене був гріх.