Небезпечне сватання
- Автор: Б’єрнсон Б’єрнстьєрне
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Ольга Дмитрівна Сенюк
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Небезпечне сватання». Краткое содержание книги:
— Посидьмо тут, поки мати надійде. Пасто-рова дружина, мабуть, скоро її відпустить.
Арне здригнувся: хтось забалакав зовсім близько від нього.
— Аби мені ще побути тут бодай одну ніч, — почувся благальний голос, у якому бриніли сльози. Мабуть, він належав дуже молодій дівчині.
— Ну, не плач. Негарно плакати через те, що ти вертаєшся додому, до матері,— лагідно, розважливо сказав чоловічий голос.
— Я плачу не тому.
— А чому?
— Тому, що я більше не буду разом з Матильдою.
Так звали пасторову дочку, і Арне згадав, що з нею разом виховувалась якась дівчина з села.
— Не довіку ж тобі тут сидіти.
— Хоч би ще одну днину, тату! — Дівчина голосно захлипала.
— Найкраще буде, як ми тебе заберемо зараз. І так уже, мабуть, запізно.
— Запізно? Чому? Що це ви кажете?
— Ти селянського роду й повинна бути селянкою. Панянки нам не треба.
— Я й тут була б селянкою.
— Нічого ти не розумієш.
— Я весь час ношу селянський одяг.
— Річ не в одязі.
— Я вмію прясти і ткати, вмію варити їсти.
— І не в цім річ.
— Я розмовляю так, як ви і мама.
— І не в цім також.
— Ну, то я не знаю, в чім річ, — сказала дівчина й засміялася.
— Побачимо, що з тебе вийшло. Мене тільки турбує, що в тебе в голові надто багато всіляких думок.
— Думок та й думок! Ви мені в одно про це кажете. А які там у мене думки… — Вона знов заплакала.
— Ти як флюгер.
— Пастор мене так не називав.
— А я називаю.
— Флюгер! І придумали ж таке! Я не хочу бути флюгером!
— А чим ти хочеш бути?
— Чим? Отакої! Нічим.
— Ну, то будь нічим.
Дівчина засміялася. А за мить сказала, вже цілком поважно:
— І вам не соромно називати мене нічим?
— Господи, ти ж сама захотіла!
— Ні, я не хочу бути нічим.
— То будь усім.
Дівчина знов засміялася. Потім сказала сумним голосом:
— Пастор ніколи не глузував із мене.
— Зате забивав тобі памороки.
— Пастор? Ви ніколи не були до мене такі ласкаві, як він.
— І не треба.
— Кисле молоко ніколи не стане солодким.
— Зате з нього може вийти солодкий сир.
Дівчина зареготала.
— А ось і мати.
Вона знов споважніла.
— Я ще не бачила такої балакучої жінки, як пасторова дружина, — почувся різкий, хапливий голос. — Уставай, Борде, швидше готуй човна, а то ми до ночі не доберемось додому.
Пасторова дружина просила мене глядіти, щоб Елі не ходила з мокрими ногами. Наче вона сама не може глядітися! І щоб гуляла кожного ранку, бо в неї недокрів’я! Ох, скільки вона мені набалакала всього через те недокрів’я! Вставай, Борде, і готуй човна. Я ще маю ввечері вчинити тісто!
— Ще не привезли скрині,— сказав чоловік, не кваплячись уставати.
— І не привезуть. Вона залишиться до неділі. Чуєш, Елі, вставай! Бери свій клунок і ходи! Вставай уже, Борде! — Жінка рушила до берега, і Елі пішла за нею. — Та ходи ж, Борде, швидше! — почувся її голос уже знизу.
— Знайшла кочети? — спитав чоловік, сидячи далі.
— Знайшла, зараз закладу.
Арне почув, як жінка забивала їх черпаком.
— Ходи, Борде, не будемо ж ми тут ночувати!
— Я чекаю на скриню.
— Та кажу ж тобі, що вона залишиться до неділі.
— Он її везуть.
На дорозі заторохтів віз.
— Тю! Я ж просила, щоб вона постояла тут до неділі.
— А я сказав, що ми заберемо її тепер.
Жінка промовчала. Вона підійшла до воза