Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Наприкінці 1927 року Балицький був готовий оголосити про існування розгалуженої змови в Україні: КП(б)У зіткнулася з безпрецедентною опозицією. Люди, пов’язані з антибільшовицькими партіями, діяли відкрито й приховано, працювали в радянських установах, маскуючи свою справжню сутність. Багато з них підтримували зв’язок з іноземцями, котрі активно шукали можливостей розпочати контрреволюцію, як вони це зробили в 1919 році.

Не випадково лавина звинувачень збіглася з нестачею продовольства й невдоволеннями в 1927 році, саме в десяту річницю революції. Хтось усе ж завинив у тому, що Радянський Союз повільно розвивається, і це був не Сталін.

У 1927 році ОГПУ почало вишукувати «справу», котра б запустила нову кампанію проти саботажників та іноземних агентів, які нібито заважали Радянському Союзу. Навесні 1928 року вони її віднайшли. У російському місті Шахти (до 1924 року — в складі УСРР) на межі Донбаського вугільного басейну на схід від України, ОГПУ «викрило» змову інженерів, які разом із закордонними силами начебто намагалися зруйнувати вугільну промисловість. Дехто із звинувачених насправді був іноземного походження, і протягом слідства заарештували кілька десятків німецьких інженерів, і стільки ж їх радянських колег. Чекісти також стверджували, що вони мали зв’язки з колишніми співробітниками та власниками заводів (які після революції втратили свою власність і прагнули її повернути), а також з іноземними силами, включно з Польщею.

Результатом проведеної операції став хитросплетений показовий судовий процес — перший з багатьох, що відбудуться згодом. Десятки іноземних журналістів разом із консулом Німеччини та іншими відомими гостями щодня були присутні на засіданнях суду в Москві. Головний прокурор Микола Криленко — поборник «соціалістичної справедливості» — теорії, за якою політика важить більше за право — розповідав завороженій аудиторії про «кровопивць», які смоктали кров з робочого класу. «Це була революційна справедливість, — писав Юджин Лайонс, — палають широко розплющені очі, вогненний меч занесено вгору».[325] Однак не все пішло так, як запланували. Один зі свідків, в’язень Некрасов, не з’явився на суді. Його адвокат пояснив, що Некрасов «страждає на галюцінації і його перевели до камери, де він кричав про гвинтівки та пережив гострі напади хвороби».[326] Один з німецьких інженерів , відкрито заявив, що «зізнання» з нього вибили тортурами.[327] Тим часом п’ять інженерів, звинувачених у «шкідництві», засудили до смертної кари, а сорок чотири — до тюремного ув’язнення. Газети по всьому СРСР висвітлювали цей судовий процес надзвичайно докладно. Усім партійним функціонерам дали чітко зрозуміти: якщо ви не підкоритеся, така ж доля може спіткати й вас. На практиці «шахтинських інженерів судили не як окремих осіб, а як членів класу».[328] Люди з освітою, професійним досвідом і фаховими знаннями тепер опинилися під підозрою.