Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: HREC PRESS
- ISBN: 978-966-97606-4-7
- Переводчик: Дарія Маттінґлі
- Жанр: История
Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:
До 1925 року Балицький також зміг переконати Політбюро ЦК КП(б)У створити структуру, котра би стежила за діяльністю української інтелігенції, особливо за тими, хто був причетним до Всеукраїнської академії наук. У 1926 році ДПУ УСРР підготувало таємний обіжник «Про український сепаратизм», в якому рекомендувало пильно наглядати за всіма, хто мав зв’язок з «українськими антирадянськими елементами».[317] Хоча націоналісти припинили відкриту боротьбу з радянською державою, це «не означало, що вони повністю змирилися з існуючою ситуацією, і щиро відмовилися від своїх ворожих намірів».[318] Можливо, припускали автори, націоналісти змінили тактику, а не ідеологію:
Їхні сподівання повалити радянську владу не справдилися. Націоналісти були змушені визнати радянську владу як доконаний факт. Саме тому вони виробили нову тактику війни. Вони використовуватимуть «культурну діяльність як зброю» проти радянської влади... Взагалі, представники українського націоналізму невтомно працюють для прищеплення національних почуттів масам...[319]
Каганович, який читав усі ці звіти, підсумував, що ці націоналісти, а серед них колишні боротьбисти, «не перейшли на наш бік», тому що вони не були справжніми більшовиками, і «розраховували навернути нас на свій лад». Він побоювався, що державна програма українізації так і не змогла радянізувати Україну. Натомість така політика зробила ворогів СРСР нахабнішими, перетворила їх на «ворожу силу», що загрожувала радянському суспільству зсередини. Дозволивши українським націоналістам залишатися при владі, більшовики сприяли росту паростків нової опозиції.[320]
Балицький, досвідчений фахівець з розробки теорій змов, виявив навіть ще серйозніший зговір. Він підозрював, що українські націоналісти були не тільки ворогами, а й зрадниками, «п’ятою колоною», котру запустили в радянську систему за завданням іноземних держав. У доповідній записці «Про пожвавлення контрреволюції на України» він відшукав витоки цієї таємної сили в державному перевороті Пілсудського в Польщі в травні 1926 року. «Антирадянські елементи [в Україні] побачили в Пілсудському давнього союзника Петлюри» й вирішили знову боротися за буржуазно-націоналістичну державу. Знищення цієї складної схеми потребує «широкої операції для придушення української антирадянської діяльності».[321]
Як тільки настав 1927 рік, розпочалася широкомасштабна операція. Сталін дав згоду на серію атак проти Шумського, засудивши його особисто. Один за одним члени ЦК КП(б)У звинувачували Шумського, цькували та ображали його як на партійних зборах, так і в пресі. Йому довелося піти у відставку з посади наркома освіти, а також припинити працю в багатьох інших організаціях, включно з правописною комісією. Хвильовий також зазнав переслідувань і гонінь. Його виключили з ВАПЛІТЕ; літературну організацію силоміць розпустили. «Шумськізм» і «хвильовізм» стали поширеними назвиськами для маркування небезпечних націоналістичних відхилень. У наступні місяці та роки зв’язок з будь-ким із них міг стати вироком.
Атаки на Шумського й Хвильового промовисто продемонстрували зростання політичного тиску, що почав впливати на інших представників української інтелігенції. У Грушевського, за яким пильно стежили з дня його повернення, почалися проблеми з виданням книжок.[322] Несподівано також виникли труднощі з поїздками за кордон — інформатори, що за ним стежили, були переконані: він планував втечу. ДПУ також подбало про те, щоб видатний учений не зміг стати президентом Всеукраїнської академії наук.[323]
ДПУ посилило стеження за Грушевський. Один з інформаторів почув, як професор пророкував війну між Радянським Союзом та Польщею, нібито стверджуючи, що українці використають конфлікт для власного зміцнення. Ще один інформатор доповідав: професор вірив, що українізація сприятиме розвитку української свідомості настільки, що невдовзі — протягом двох чи трьох років — Україна стане незалежною від Росії. ДПУ зауважило, що українські інтелігенти переймалися тим, що Україна незабаром опиниться в руках чужоземців — тобто росіян та євреїв. Усі ці звинувачення знайшли відгук у промовах керівників. На спеціальному пленумі весною 1927 року Скрипник (котрий щойно змінив Шумського на посаді наркома освіти) під впливом поширеної параної про іноземних ворогів звинуватив Шумського й Хвильового у співпраці з «фашистською» Польщею.[324]
317
Українська інтелігенція і влада: зведення секретного відділу ДПУ УСРР 1927–1929 рр., В. Даниленко, ред., (Київ: Темпора, 2012), 25–8.
318
Юрій Шаповал, “Життя та смерть Миколи Хвильового: в світлі розсекречених документів ГПУ”, З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ, том 2, № 30/31 (2008), 316–7.
319
Martin, The Affirmative Action Empire, 224.
320
Martin, The Affirmative Action Empire, 225.
321
Iurii Shapoval, “Vsevolod Balickij, bourreau et victime”, 383, матеріали з ДВА СБУ, Київ, ФПІ, 1.2.
322
Plokhy, Unmaking Imperial Russia, 262–3.
323
Шаповал, “Механізми інформаційної активності ГПУ-НКВД”, 207–8.
324
Mace, Communism and the Dilemmas of National Liberation, 114.