Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Балицький, досвідчений фахівець з розробки теорій змов, виявив навіть ще серйозніший зговір. Він підозрював, що українські націоналісти були не тільки ворогами, а й зрадниками, «п’ятою колоною», котру запустили в радянську систему за завданням іноземних держав. У доповідній записці «Про пожвавлення контрреволюції на України» він відшукав витоки цієї таємної сили в державному перевороті Пілсудського в Польщі в травні 1926 року. «Антирадянські елементи [в Україні] побачили в Пілсудському давнього союзника Петлюри» й вирішили знову боротися за буржуазно-націоналістичну державу. Знищення цієї складної схеми потребує «широкої операції для придушення української антирадянської діяльності».[321]

Як тільки настав 1927 рік, розпочалася широкомасштабна операція. Сталін дав згоду на серію атак проти Шумського, засудивши його особисто. Один за одним члени ЦК КП(б)У звинувачували Шумського, цькували та ображали його як на партійних зборах, так і в пресі. Йому довелося піти у відставку з посади наркома освіти, а також припинити працю в багатьох інших організаціях, включно з правописною комісією. Хвильовий також зазнав переслідувань і гонінь. Його виключили з ВАПЛІТЕ; літературну організацію силоміць розпустили. «Шумськізм» і «хвильовізм» стали поширеними назвиськами для маркування небезпечних націоналістичних відхилень. У наступні місяці та роки зв’язок з будь-ким із них міг стати вироком.

Атаки на Шумського й Хвильового промовисто продемонстрували зростання політичного тиску, що почав впливати на інших представників української інтелігенції. У Грушевського, за яким пильно стежили з дня його повернення, почалися проблеми з виданням книжок.[322] Несподівано також виникли труднощі з поїздками за кордон — інформатори, що за ним стежили, були переконані: він планував втечу. ДПУ також подбало про те, щоб видатний учений не зміг стати президентом Всеукраїнської академії наук.[323]

ДПУ посилило стеження за Грушевський. Один з інформаторів почув, як професор пророкував війну між Радянським Союзом та Польщею, нібито стверджуючи, що українці використають конфлікт для власного зміцнення. Ще один інформатор доповідав: професор вірив, що українізація сприятиме розвитку української свідомості настільки, що невдовзі — протягом двох чи трьох років — Україна стане незалежною від Росії. ДПУ зауважило, що українські інтелігенти переймалися тим, що Україна незабаром опиниться в руках чужоземців — тобто росіян та євреїв. Усі ці звинувачення знайшли відгук у промовах керівників. На спеціальному пленумі весною 1927 року Скрипник (котрий щойно змінив Шумського на посаді наркома освіти) під впливом поширеної параної про іноземних ворогів звинуватив Шумського й Хвильового у співпраці з «фашистською» Польщею.[324]