Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
Червоний Голод. Війна Сталіна проти України - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:

У книзі «Червоний голод. Війна Сталіна проти України» (Премія Фундації Омеляна й Тетяни Антоновичів, 2017, Премія Лайонела Гелбера, Премія Даффа Купера, 2018) Енн Епплбом висвітлює історію Голоду 1932–1933 років та події, що цьому передували. На основі архівних документів, щоденників, усних свідчень, мемуарів, досліджень українських та зарубіжних науковців авторка доводить, що штучний голод в радянській Україні та репресії проти української інтелігенції на початку 1930-х стали складовими єдиного наміру Сталіна та його поплічників. Більшовицькі лідери добре пам’ятали, як майже втратили Україну в 1917–1920 роках. Коли з масовими виступами українських селян проти колективізації ця загроза виникла знову, комуністична влада вдалася до політики творення голоду, яка забрала життя майже чотирьох мільйонів людей. Проте, як зазначає Епплбом, в історичній перспективі Сталін програв війну проти України, котра врешті виборола незалежність. І хоча «Червоний голод» написано не у відповідь на сучасні події, розуміння причин, механізму та наслідків Голодомору можуть багато чого прояснити в нинішніх українсько-російських відносинах і трактуваннях спільного радянського минулого.
1 ... 47 48 49 50 51 52 53 54 55 ... 191
Перейти на страницу:

До 1925 року Балицький також зміг переконати Політбюро ЦК КП(б)У створити структуру, котра би стежила за діяльністю української інтелігенції, особливо за тими, хто був причетним до Всеукраїнської академії наук. У 1926 році ДПУ УСРР підготувало таємний обіжник «Про український сепаратизм», в якому рекомендувало пильно наглядати за всіма, хто мав зв’язок з «українськими антирадянськими елементами».[317] Хоча націоналісти припинили відкриту боротьбу з радянською державою, це «не означало, що вони повністю змирилися з існуючою ситуацією, і щиро відмовилися від своїх ворожих намірів».[318] Можливо, припускали автори, націоналісти змінили тактику, а не ідеологію:

Їхні сподівання повалити радянську владу не справдилися. Націоналісти були змушені визнати радянську владу як доконаний факт. Саме тому вони виробили нову тактику війни. Вони використовуватимуть «культурну діяльність як зброю» проти радянської влади... Взагалі, представники українського націоналізму невтомно працюють для прищеплення національних почуттів масам...[319]

Каганович, який читав усі ці звіти, підсумував, що ці націоналісти, а серед них колишні боротьбисти, «не перейшли на наш бік», тому що вони не були справжніми більшовиками, і «розраховували навернути нас на свій лад». Він побоювався, що державна програма українізації так і не змогла радянізувати Україну. Натомість така політика зробила ворогів СРСР нахабнішими, перетворила їх на «ворожу силу», що загрожувала радянському суспільству зсередини. Дозволивши українським націоналістам залишатися при владі, більшовики сприяли росту паростків нової опозиції.[320]

Балицький, досвідчений фахівець з розробки теорій змов, виявив навіть ще серйозніший зговір. Він підозрював, що українські націоналісти були не тільки ворогами, а й зрадниками, «п’ятою колоною», котру запустили в радянську систему за завданням іноземних держав. У доповідній записці «Про пожвавлення контрреволюції на України» він відшукав витоки цієї таємної сили в державному перевороті Пілсудського в Польщі в травні 1926 року. «Антирадянські елементи [в Україні] побачили в Пілсудському давнього союзника Петлюри» й вирішили знову боротися за буржуазно-націоналістичну державу. Знищення цієї складної схеми потребує «широкої операції для придушення української антирадянської діяльності».[321]

Як тільки настав 1927 рік, розпочалася широкомасштабна операція. Сталін дав згоду на серію атак проти Шумського, засудивши його особисто. Один за одним члени ЦК КП(б)У звинувачували Шумського, цькували та ображали його як на партійних зборах, так і в пресі. Йому довелося піти у відставку з посади наркома освіти, а також припинити працю в багатьох інших організаціях, включно з правописною комісією. Хвильовий також зазнав переслідувань і гонінь. Його виключили з ВАПЛІТЕ; літературну організацію силоміць розпустили. «Шумськізм» і «хвильовізм» стали поширеними назвиськами для маркування небезпечних націоналістичних відхилень. У наступні місяці та роки зв’язок з будь-ким із них міг стати вироком.

Атаки на Шумського й Хвильового промовисто продемонстрували зростання політичного тиску, що почав впливати на інших представників української інтелігенції. У Грушевського, за яким пильно стежили з дня його повернення, почалися проблеми з виданням книжок.[322] Несподівано також виникли труднощі з поїздками за кордон — інформатори, що за ним стежили, були переконані: він планував втечу. ДПУ також подбало про те, щоб видатний учений не зміг стати президентом Всеукраїнської академії наук.[323]

ДПУ посилило стеження за Грушевський. Один з інформаторів почув, як професор пророкував війну між Радянським Союзом та Польщею, нібито стверджуючи, що українці використають конфлікт для власного зміцнення. Ще один інформатор доповідав: професор вірив, що українізація сприятиме розвитку української свідомості настільки, що невдовзі — протягом двох чи трьох років — Україна стане незалежною від Росії. ДПУ зауважило, що українські інтелігенти переймалися тим, що Україна незабаром опиниться в руках чужоземців — тобто росіян та євреїв. Усі ці звинувачення знайшли відгук у промовах керівників. На спеціальному пленумі весною 1927 року Скрипник (котрий щойно змінив Шумського на посаді наркома освіти) під впливом поширеної параної про іноземних ворогів звинуватив Шумського й Хвильового у співпраці з «фашистською» Польщею.[324]

вернуться

317

Українська інтелігенція і влада: зведення секретного відділу ДПУ УСРР 1927–1929 рр., В. Даниленко, ред., (Київ: Темпора, 2012), 25–8.

вернуться

318

Юрій Шаповал, “Життя та смерть Миколи Хвильового: в світлі розсекречених документів ГПУ”, З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ, том 2, № 30/31 (2008), 316–7.

вернуться

319

Martin, The Affirmative Action Empire, 224.

вернуться

320

Martin, The Affirmative Action Empire, 225.

вернуться

321

Iurii Shapoval, “Vsevolod Balickij, bourreau et victime”, 383, матеріали з ДВА СБУ, Київ, ФПІ, 1.2.

вернуться

322

Plokhy, Unmaking Imperial Russia, 262–3.

вернуться

323

Шаповал, “Механізми інформаційної активності ГПУ-НКВД”, 207–8.

вернуться

324

Mace, Communism and the Dilemmas of National Liberation, 114.

1 ... 47 48 49 50 51 52 53 54 55 ... 191
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)