Третій рівень. Короткі історії
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-688-048-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Третій рівень. Короткі історії». Краткое содержание книги:
«Третій рівень» — перша і єдина збірка короткої гостросюжетної прози Андрія Кокотюхи. Тут всі форми кримінальної прози: від класичного детективу до трилера, від шахрайської історії до іронічної новели. А шанувальники детективу історичного дізнаються, хто ж насправді убив легендарного Олексу Довбуша.
— Ой, не читаю я ваших газет! — відмахнулася Рита. — Я музику слухаю взагалі-то. Можна навіть сказати — меломанка. Ви теж, я бачу, трошки на музиці знаєтеся. Навіть краще за мене, я б цього Утьосова ніколи не згадала. То як, погоджуєтеся?
Пригальмувавши на світлофорі, таксист розвернувся до білявки всім корпусом, трошки подавшись уперед:
— На що я погоджуюсь? Ще ж нічого не почув від вас конкретного.
— Все дуже просто, Олеже, — дівчина посміхнулася. — Це стосується музики. Пограємо в невеличку гру. Я називаю вам п’ять відомих пісень. Ви повинні, в свою чергу, сказати, хто їх виконує чи виконував. Аби зовсім спростити тему, ми будемо говорити лише про радянських чи сучасних, українських виконавців. Якщо ви правильно відповідаєте на всі п’ять запитань, я виконую одне ваше бажання. Будь-яке. До того ж плачу за проїзд суму вдвічі більшу за названу вами. І я готова грати чесно.
Табло під світлофором показувало: зелене світло загориться за двадцять секунд. Олег знову ковтнув зрадницьку слину. Одне бажання… Будь-яке… Тепер уже жодна сила не могла змусити його відірвати погляд від струнких ніжок білявої пасажирки.
— А… гм… якщо я… ну… не той…
— Якщо ви не відповідаєте хоча б на одне запитання, то виконуєте одне моє бажання, — просто пояснила Рита. — До того ж я не плачу вам за проїзд ані копійки, ви покатаєте мене безплатно. То як, годиться?
Зелене світло.
— Годиться, — вирвалося в таксиста.
Рішення було радше мимовільне, ніж осмислене. Мов виправдовуючись перед самим собою за певну емоційну нестриманість, повторив, коли машина вже впевнено рухалася далі в потрібному напрямку.
— Так, годиться. Не знаю, для чого вам усе це треба, але давайте.
— Вважайте, що я розважаюся отак, — пояснила Рита. — Ви ж нічого не втратите, я теж, сподіваюсь, нічим не ризикую в разі програшу. Чи ризикую? — вона лукаво глянула на водія.
— Усе в порядку, — переповнений почуттям власної гідності, відповів Олег. — Домовились. Я вас пожалію в разі чого. Але грати чесно. Будь-яке бажання.
— В межах пристойного, — уточнила Рита.
— Дуже пристойно все буде, — запевнив таксист. — Поїхали.
— Раз так… Тоді запитання перше, — дівчина на мить прикусила губу, наморщила лоба. — Хто співав про Арлекіно? Яка співачка?
— Алла Пугачова! — видихнув таксист, подумавши при цьому: або білявка має його за старого дурня, або сама вона не надто кмітлива, або — це якась одній їй відома гра.
— Правильно! Очко на вашу користь! Тепер складніший рівень… Яка співачка стала відомою, заспівавши про водограй?
— Ротару! — викрикнув таксист, додавши для чогось: — Софія Михайлівна!
— От же ж! — Рита роздратовано клацнула пальцями. — Добре, хто співав про дикі танці?
Відповідь таксист знав. Та вирішив трошки потягнути час. Хай білявка повірить: цей не першої молодості дядько знає лиш артисток свого часу, зовсім не цікавлячись сучасною естрадою. І коли обличчя Рити ось-ось мусило засвітитися від радості, видав переможно:
— Руслана! — уточнивши тут же: — Виграла Євробачення.
— Так, значить… — посмішка зникла з пасажирчиного лиця. — Хай собі… Хто у нас співає про пупсика?
— Тіна Кароль, — водієві це все раптом перестало бути цікавим, дівуля явно має його за динозавра. — Що там ще такого неймовірного ви мені приготували?
— Перші поцілунки, — після короткої паузи мовила Рита.
— В смислі?
— У прямому. «Перші поцілунки». Це назва. Дуже відома пісня. По всіх станціях крутять. Співачка молода, але Пугачова з Ротару нервово курять.
Олег похолов. Щось підказувало йому: він таки повинен був десь та колись почути названу пісню.
Відразу ж прийшло інше розуміння — воно ж, стерво біляве, змія довгонога, ось так запросто втягнула його в доволі простеньку гру, дала виграти, подарувала надію на вихід у фінал та приз, і ось тепер переможно дивиться, точно знаючи — не знає водій відповіді.
— То як? Готові? — у голосі Рити чулася вже не прихована іронія.
— Нема такої пісні, — буркнув Олег.
— Якщо ви чогось не знаєте, це не означає, що його нема, — повчально мовила білявка. — Програли? Здаєтеся?
Таксист мовчки кивнув. Хай його розвели, але програвати все одно треба вміти.
— Здаюся. То чого пані бажає?
— Нічого особливого, — дівчина глянула у вікно. — Ага, ось там зупиніть. Бачите, кіоск, диски продають? Десь там поруч.
— Ми ж не приїхали.
— Нічого. Вважайте, я приїхала. Ось моє бажання: купіть диск. Який — зараз покажу.