Третій рівень. Короткі історії

— Так і будете стояти?

Зрозумівши, що в його ситуації стовбичити на порозі щонайменше кумедно, чоловік швидко навіть не зайшов — застрибнув усередину. Жінка старанно зачинила помешкання на два замки, для чогось накинула ще й ланцюжок, але візитера подібні засоби безпеки не здивували. Навпаки, будучи досвідченим у таких відвідинах, він усіляко вітав замкнені двері й щільно запнуті штори. Тепер, коли перший легкий шок минув, чоловік отримав змогу уважніше роздивитися свою нову знайому. А та навіть ступила на кілька кроків далі, аби показати себе, точніше — своє вбрання в усій красі.

На жінці була довга синя спідниця в талію, трошки схожа на багато разів бачений на картинах російський сарафан, фартушок стриманого жовтого кольору та яскраво-червоний ліф. Біле, очевидно фарбоване волосся, вона забрала в косу та вклала віночком, дуже схожим на український — але все ж таки чимось невловимо відмінний. Трошки виставивши вперед ногу, взуту в чорний черевик на грубому підборі, жінка взялася руки в боки, кокетливо нахилила голову:

— Подобається?

— Що це за костюмований бал? Гра така? — запитав візитер, навмисне додавши своєму тонові грубості — якщо з ним тут і хочуть погратися, то лиш у ту гру, яку він сам обере і за яку заплатить. Здається, жінка це зрозуміла, бо хутко прибрала зухвалу поставу, враз перетворившись на скромну селючку.

— Це — шведський національний костюм. Пошито на замовлення, ексклюзивна робота. Ручна, автентику відтворено майже один в один.

— Що відтворено? — перепитав чоловік, і жінка вирішила не морочити йому голову непотрібними поясненнями, відмахнулася.

— А, не беріть у голову. До речі, ми на «ви», на «ти»? Вам як зручніше?

— Логічно, якщо перестанемо «викати».

— Ясно, — легко погодилася вона. — Як тебе називати?

— Кирило.

— Швеція, — жінка навіть спробувала простягнути руку, та вчасно зупинилася, рука опустилася в русі, після короткої паузи вона повторила: — Швеція.

— Ага, точно — тут же все, як у Швеції, високий рівень життя й стандартів, — процитував Кирило прочитане в мережі оголошення. — Слухай, мені однаково, звичайно, Швеція ти чи Голландія, але чому аж такі вигадки?

— Тобі не подобається? — Швеція ворухнула бровою. — Тебе щось дратує, не задовольняє?

— Знаєш, — чоловік повів плечима, — все воно якось незвично…

— Це добре для тебе чи погано?

— Кажу ж — не знаю… ще. Не вирішив. Ну, а задовольняєш ти мене чи ні, ми, думаю, скоро дізнаємося.

— Можеш навіть не сумніватися. Швеція — високі стандарти. Проходь сюди.

Жінка в шведському національному костюмі провела Кирила в кімнату, єдину в цій квартирі. Килимок на підлозі, широке ліжко біля стіни, навпроти — вбудована шафа на всю стіну, із дзеркальними розсувними дверима. Кирило відразу побачив там своє відображення. Біля ліжка тумбочка, на ній — магнітофон. Єдине, що було тут і чого досвідчений Кирило в подібних квартирах не бачив ніколи — справжня шведська стінка. Знову легенько посміхнувшись, Швеція ввімкнула музику, відразу ж трошки стишила звук. Та Кирило все одно впізнав. Це не можна не впізнати — «АВВА», музика його молодості, естрадна і, як показав час, нестаріюча класика сімдесятих років минулого століття.