Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
— У мене є зв’язки в нашому уряді, і я знаю настрої міністрів, федерального канцлера… Ми підтримаємо Україну. Головне, щоб ви стали на шлях реформ. Не боялись ні геїв, якими вас лякають з Росії, ні змін у законодавстві та не боялися покінчити з корупцією. Не можна зупинятись. Шлях, який пройшла Європа за тисячоліття до демократії, прав та свобод людини, вам потрібно пройти за дуже короткий період.
— А я проти геїв, — несподівано заявив Єгор. — Мені вони не подобаються. Це мерзота. Особливо всі ці їхні паради.
— Толерантність, — повчально виголосив Шранке. — Ось що таке демократія. Терпимість до чужих недоліків зокрема. Відверто кажучи, мені теж вони не подобаються, але я поважаю чужий вибір.
Взагалі, Єгор з ним зустрівся, щоб обговорити купівлю картин, які він хотів придбати у Шранке, але той, завжди лаконічний і діловий, нині почав ходити колами.
— Все ж я б хотів повернутись до нашої справи, гер Шранке… У мене нині тут ще кілька зустрічей…
— Так-так, пробачте… Заговорився. Отже, ви хочете купити п’ять картин «старих голландців» і роботи німецьких художників двадцятих-тридцятих років… Гітлер, до речі, обізвав їх картини «дегенеративним мистецтвом»…
— Так, саме так. Є якісь проблеми?
Шранке зробив паузу, ковтнув кави, запив водою і продовжив, немов ішов по тонкій кризі:
— Ринок мистецтва дещо обвалився, і у нього не ліпші часи…
— Тобто ціни знизились?
— Йдеться не про ціни… Чи бачте… Інтерпол зараз надто прискіпливо перевіряє походження грошей зі Східної Європи, особливо з України. Ми не хочемо мати проблеми: щоб раптом моя фірма не опинилась у центрі скандалу, пов’язаного з відмиванням грошей… А ваше ім’я останнім часом тісно пов’язують з прем’єром Азаровим…
— Він уже кілька днів як не прем’єр, — насторожився Єгор.
— Наскільки я розумію ситуацію, він все ще не передав повноважень. Нового прем’єр-міністра в Україні немає… А шальки терезів з цією революцією можуть хитнутись, куди завгодно… Он, ваші земляки кілька днів тому вже пікетували маєток Азарова у Відні[85]. А Європа на все це дивиться з цікавістю і розумінням. Принаймні Німеччина і Австрія.
Єгор густо почервонів:
— Я був вашим надійним партнером упродовж останніх десяти років, і ви раптом підозрюєте мене в якихось корупційних зв’язках?!
Лице Шранке якось миттєво скам’яніло і він різко сказав:
— Ваші друзі в Україні іноді люблять похизуватися своїми придбаннями антикваріату. Інтерпол це дуже ретельно відстежує. Хоч неможливо нічого довести, все ж виникають підозри. Наприклад, що ви займаєтесь придбанням картин для можновладців, які в такий спосіб через вас відмивають гроші.
— Гаразд, я пораджу своїм друзям поводитися скромніше і не показувати свої колекції стороннім особам.
— Це по-перше, гер Блідий… — продовжив холодно Шранке. — А, по-друге, картини за даним списком ми зможемо продати вам тільки у випадку, коли ви надасте документи про повну легітимність грошей, якими ви оперуєте. В попередніх паперах надто багато проходжень і офшорів.
— Але ж все пройшло нормально…
— Тоді, але не тепер. Часи трішки змінились. Зважте: у вас іде революція. І не виключено, що скоро Янукович з Азаровим й іншими персонажами будуть втікати з награбованим. Вони, до речі, скажу по секрету, вже виводять з України кошти… Є така у мене інформація… І тоді може вилізти багато неприємних для нас з вами моментів… А цього не потрібно ні мені, ні тим більше вам, з вашими маєтностями в Австрії…
Шранке допив каву, встав з-за столу, кельнер подав йому пальто і капелюха. Він одягнувся під роздратованим поглядом Єгора, обличчя якого аж налилось бордовою фарбою. Шранке ввічливо вклонився йому, сказав з усмішкою: “Auf Wiedersehen”[86], і, спираючись на піжонський ціпок із золоченим набалдашником, вийшов з кафе.
— Гівно! Ненавиджу геїв, цих підарасів, — чомусь пробурмотів собі під носа Єгор, продовжуючи навіть із собою спілкуватися німецькою. — Якщо я зараз не проверну цю оборудку з картинами… втрачу десять мільйонів…
До нього підійшов кельнер і запитав:
— Вибачте, мені здалось, ви хочете щось замовити?
— Ні, немає проблем. У мене тут ще одна зустріч… Хоча… принесіть мені… м’ятного лікеру…
Ось тобі й толерантність — думалось Єгору. До підарасів є терпимість, а до людей, котрі вміють заробляти гроші, немає… Парадокси гейропейської світової системи…
Чомусь він не хотів вірити у те, що Шранке ось так просто відмовиться від грошей, які Єгор може заплатити за картини. А це — плюс 10 відсотків до ціни. Як колись божевільні «нові рускі», платили шалені гроші за все, що бачили, так і тепер українські можновладці, напередодні грандіозного шухера, скуповували нерухомість, антикваріат. Але саме про це Єгор чомусь не подумав. А подумав про «всує» згаданого Азарова…
85
Це сталося 2 лютого 2014 року.
86
До побачення (нім.).