Авантюра XL
- Автор: Чапай Артём
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-886-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Авантюра XL». Краткое содержание книги:
Нове видання доповнено оповіданнями про те з подорожі, що не ввійшло до першої публікації. Написано в експериментальному стилі, з відчутними впливами інтернету й молодіжного сленгу.
Сімон:
— а светр?
— я їй подарував.
— у тебе ж нічого теплого не залишається.
— ну то й що.
— він їй не потрібен, вона з батьками живе.
— потрібен, не потрібен! я просто хотів щось подарувати.
він не розуміє.
а я і так раніше вже збирався цей светр подарувати
соціальному працівникові.
подарувати щось людині, яка тобі подобається, —
куди приємніше, ніж володіти.
і найприємніше дарувати те, що найбільше любиш сам,
найулюбленіший предмет,
до якого ти прив’язуєшся, —
тоді ти краще відчуваєш,
що прив’язався до людини.
може, це спосіб зберегти її в серці?
(з пізнішого щоденника)
Від першого в´їзду в Мексику помітив за собою потяг дарувати людям свої речі. Зараз віддав аргентинській дівчинці українського походження всі свої книжки, які їй сподобалися. У цьому є особлива насолода.
Щоразу, коли зустрічаєш людину, яка дуже подобається, — хочеться залишити щось, що їй потрібно чи просто сподобалося. І переважно що більше сам любиш якусь річ, то більше хочеться віддати її на згадку приємній людині. Раніше я віддав свій улюблений светр, свою найулюбленішу футболку, подарував мобілку кубинському другові — і досі радію, що не зносились, не загубились, а лежать тепер у когось.
Й believe me[59], повертається десятерицею. Теж маю багато приємних сувенірів — і від цих людей, і від інших. ех… la vita è bella[60].
ми поспали на автостанції в Байамо.
вранці Сімон пішов шукати,
де б йому відремонтувати свою гітару,
корпус якої тріснув під час падіння під Сьєнфуеґос,
коли ми так нагло розлучилися при посадці на вантажівку.
Сімон розповів, що тоді до Санта-Клари теж не одразу доїхав.
бо думав, водій знає, що він отак сидить біля крану.
але сам водій, мабуть, так не думав.
посеред ночі далекобійник вийшов посцяти
під машину.
Сімон:
— коли будемо в Санта-Кларі?
водій:
— А-А-А-А-А! ух ти ж, тваю мать. ти шо тут робиш?
— їду з вами.
— ніфіга. ану злазь. руки через тебе обісцяв…
словом, посеред ночі Сімон теж опинився на трасі,
тому й приїхав до Санта-Клари ще пізніше од мене.
ми йдемо містом Байямо, шукаємо майстерню
з ремонту музичних інструментів.
не так воно просто — знайти її.
заходимо до якогось ресторану
для іноземців,
із живою музикою.
розпитуємо музикантів і директора.
про ремонт не дізналися,
зате домовилися при нагоді,
що Сімон може там виступити й заробити грошенят.
ну і я підмажуся, на бонго потамтамаю.
зате на пошті зустрічаємо якогось чувака,
який обіцяє нам допомогти.
стрьомний трохи чувак,
явно ґуса́но.
але йдемо з ним.
перебуваємо насторожі.
зайшли натомість не до музичної майстерні,
а до простого шевця.
(чоботаря — оскільки слово «швець»
багато українців давно забули.)
і нічо так. узяв шмат шкіри, змастив клеєм —
гітара як новенька.
під акомпанемент незмінного в кубинських домівках
вентилятора китайського виробництва
здійснили акт кубинсько-американської музичної дружби.
шевченко (син шевця — чи то пак, знову ж, чоботаря),
величезний молодий негр,
дав мені урок, як треба грати на бонго.
ото шо я доти витамтамував — понти
порівняно з тим, як віртуозно вигравав на барабанах
чорношкірий шевченко.
ритм:
трохи надто кровожерно, як на мене.
цікаво, тепер такі ритми
влада сприйняла б
як заклики до насильницького повалення
конституційного ладу?
швець дивиться на нашого поводиря,
скрушно хитаючи головою:
— ото нічого не робить, не працює ніде,
тільки ходить і все критикує.
59
Повірте (англ.).
60
Життя прекрасне (іт.).