Чому люди тупі? Психологія дурості
- Автор: Марміон Жан-Франсуа
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7615-4
- Переводчик: Марина Марченко
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Чому люди тупі? Психологія дурості». Краткое содержание книги:
- Як інтернет і соціальні мережі роблять нас дурними
- Чому дуже розумні люди часом вірять у дурниці
- Як боротися з колективною тупістю
- Пропаганда відсталості та методи протистояння обскурантизму
У цій сміливій, часом зухвалій і відвертій історії психіатри, вчені, філософи, соціологи та письменники з усього світу пропонують нам свій погляд на людську дурість, її природу і на те, чому вона досі існує в нашому житті.
Отож ми обираємо епістемологію, відкалібровану на суб’єктивність, інтуїцію, «безпосередність» і «щирість» не (тільки) зловмисно. Це також цілком надійний спосіб ніколи не бути викритим і навіть від себе приховати власну дурість. Безглуздо обмежений рамками свого недоторканого «я», прищеплений від найменшого сумніву, здатного підважити його дурість, кретин дуже швидко робиться нездатним помітити, впізнати й усвідомити власну дурість, але — і це ще гірше — він навіть покладе на це увесь свій розум, який не слугує більше для оцінювання якості інформації та надійності переконань, а тільки для того, щоб визначити, чи узгоджуються вони з його попередніми вподобаннями, і дискредитувати все, що має нещастя йому не підходити. Розум дурості невтомно працює над побудовою власного захисту, і ні над чим іншим.
Ця згубна особливість дурості має свої наслідки. Як ми вже бачили, дурість не тільки стає невидимою для себе самої, адже кретин нездатний усвідомити, що він кретин, і як наслідок переоцінює свої вміння, ба більше: це неодмінно призводить до шельмування справжнього інтелекту (який йому важко розпізнати як такий) і відповідно до постійного зміцнення дурості. Той, хто має правдиві думки й правильну інформацію, може по суті сказати тільки одне — правду. Натомість кретин має в своєму розпорядженні невичерпний запас дурощів, бо помилятися можна в різний спосіб. Зрозуміло, що коли кретини вважають себе здатними судити про все і про будь-що і мають ефективні економічні засоби робити це, тим, хто має надійні способи дістатися правди, жахливо бракуватиме часу на спростування всіх цих дурощів. Це те, що називається «принцип асиметрії bullshit»[118]: bullshit може виробляти будь-хто, без проблем і у великій кількості, натомість тих, хто здатен і налаштований викрити його, небагато, і їм доведеться докласти до цього багато зусиль.
Дурість маскується
Отож дурість характеризується нарцисизмом і самозасліпленням, які взаємно підсилюють одне одного і цим полегшують її поширення поміж людей. Дурість завжди сповнена апломбу, що свідчить про надмірну самовпевненість кретина, яка неодмінно переважить над будь-яким проявом обережності й методичності в такому середовищі, де загальновизнано, що знання — насамперед питання інтуїції та «щирості». У підсумку, того, хто говоритиме найголосніше й найбільш «переконливо» й «пристрасно», вважатимуть за такого, хто має найбільше чого сказати, й відповідно до нього найбільше дослухатимуться.
Утім, не всі дурощі однакові. Конкуренція тут жорстока, і навіть кретинам доводиться шукати спосіб виділитися на тлі інших кретинів. І тут виникає найбентежніше з дурістю: вона прагне удавати з себе розум. Самовпевнений дурень подає свої дурощі як перли мудрості, унікальні спостереження неймовірної глибини, плід інтенсивних роздумів і, звичайно, претендує на найсерйозніше ставлення. Одна з його знахідок — примарна аргументація: замість наводити справжні аргументи, щоб дійти якогось висновку, він іде в протилежному напрямку, від висновку, і фабрикує «аргументацію», що дозволить безпомильно на нього вивести. «Дурість полягає в бажанні вивести мораль», — казав Флобер.
Без сумніву, але вона полягає також, як у двох його героїв, Бувара й Пекюше, в тому, щоб вважати, наче дійшов висновку належними засобами[119]. На диво, це працює доволі часто, й останній дурисвіт може в такий спосіб видатися маленьким генієм, гігантом філософії чи світилом нейронаук.
Так само як псевдонаука вбирається в шати науки, зневажаючи її при цьому, так само як фейкові новини удають із себе надійну й перевірену інформацію, насміхаючись водночас над «офіційними» ЗМІ, так само як «теорії змови» намагаються виглядати серйозними дослідженнями, спрямованими на з’ясування правди, ніколи й пальцем не ворухнувши заради цього, дурість може жити й процвітати тільки нап’явши личину своїх найбільших ворогів, а саме: розсудку, знання й правди[120]. Це вимагає деякого таланту наслідування, себто треба, щоби продукована дурнем «аргументація» все ж таки скидалась на справжню розумову вправу, і найголовніше, це й є мета, щоб вона дозволила зберегти і зміцнити його уявлення про себе як про особу бездоганної моральності, провокатора, що не боїться казати, що думає, інтелектуала, якого «на полові не обдуриш», або всі три разом. По суті ж така поведінка ніщо інше, як претензійність і снобізм.
118
http://ordrespontane.blogspot.com/2014/07/brandolinis-law.html.
119
S. Dieguez, «Qu’est-ce que la bêtise?» in Cerveau & Psycho, 70, 84—90, 2015.
120
S. Blancke, M. Boudry, M. Pigliucci, «Why do irrational beliefs mimic science? The cultural evolution of pseudoscience» in Theoria, 83, 78—97, 2017.