Чому люди тупі? Психологія дурості
- Автор: Марміон Жан-Франсуа
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7615-4
- Переводчик: Марина Марченко
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Чому люди тупі? Психологія дурості». Краткое содержание книги:
- Як інтернет і соціальні мережі роблять нас дурними
- Чому дуже розумні люди часом вірять у дурниці
- Як боротися з колективною тупістю
- Пропаганда відсталості та методи протистояння обскурантизму
У цій сміливій, часом зухвалій і відвертій історії психіатри, вчені, філософи, соціологи та письменники з усього світу пропонують нам свій погляд на людську дурість, її природу і на те, чому вона досі існує в нашому житті.
Повернення чарівників
Так званий «суверенізм», який популістські рухи протиставляють сьогодні глобалізації, знову підіймає на щит деякі націоналістичні ілюзії, зокрема про однорідну національну спільноту. Він поновлює також свої ритуали відмежування: масові протести, гімни й штандарти. Цей націоналізм також збуджує почуття ідентичності й потребу в керівних чарівниках. У цьому контексті мігрантів звинувачують у зниженні зарплатні, зростанні безробіття й соціальній вразливості, але їхня провина також у тому, що вони асоціюються з вторгненням людей іншої «раси», носіїв чужих культурних концепцій, які розривають зв’язки традиційної солідарності. Мігранти символізують також нові часи. Їх несприйняття, ймовірно, тим сильніше, що воно є ще й джерелом дискомфорту і почуття провини. На додачу релігійне сектантство, породжене провалом процесів національної інтеграції, зміцнює майже скрізь химерне, «особливісне» чи ненависне бачення й механізми проекціонування, що знаходять вираження в націоналізмі.
Сподівання громадян відновити суспільний договір національного суверенітету породжені раціональною потребою. Вона виникає у відповідь на виклики й утиски погано регульованої глобалізації, що спричиняє багато небезпек, масштабний міграційний рух, нову соціальну поляризацію та безробіття. Наражаючись на ці економічні та соціальні реалії, підйом нових способів виробництва й відповідне створення взаємозалежностей, уряди не справляються зі своїми функціями політичної інтеграції, їм важко зійти зі стежок, прокладених реформізмом та технократичними рішеннями. Ці неспроможності, що супроводжуються руйнуванням великих ідеологічних систем та їхньої керівної утопії, а також ослабленням традиційних інститутів соціалізації, призводять до збіднення демократичних дискусій. Вони спонукають деяких людей на подальший пошук гаданих спільнот, які надзвичайно представлятимуть націю, етнос чи релігію, — ілюзії, що є джерелом політичного й соціального відчуження. Вони змушують їх шукати захисту в інстанції-берегині, в органі, наділеному фантастичною владою, здатному надати їм бажаний захист.
Популізм вербує прихильників в усіх верствах
Популізм не можна пояснити тільки економічними проблемами, тому що не всі з тих, хто його підтримує, належать до матеріально незабезпечених верств, особливо в США. Їхня вразливість до популізму може бути також психологічною. Підтримуючи популістських лідерів, риторика яких живиться насильством і заклинаннями, виборці роблять вибір ідентичності. Згадаймо випадок Дональда Трампа. Упродовж виборчої кампанії брак ввічливості став важливим фактором його політичного успіху. Він не приховував своїх недоліків. Хизувався своєю незрілістю, своєю нарцисичною вразливістю, удавав із себе велику дитину, що так і не виросла й не нажила моральної свідомості. Його брехня, його ексгібіціонізм, непослідовність і поза великого забіяки спокусили людей. Багато американців з різним соціальним статусом упізнали себе в його невихованості, в його ненависті, екстравагантній поведінці, спрощених ідеях, в його маніхействі, теоріях змови, расизмі й одержимості величчю Америки.
Популістські партії вербують прихильників переважно поміж людей, не обтяжених освітою і фахом — козирями, які дали б їм можливість повною мірою оцінити наслідки свого вибору. Мова таких партій агресивна, з невеликим набором слів, часто грубих. Це подобається людям, які не вміють розпізнати символи, неоднозначні аспекти дійсності, протистояти складним і суперечливим викликам. Ці виборці не мають ні терпіння розбиратися в економічних питаннях, часто складних, ні смаку до політичних дискусій. Сповнені люті проти неспроможної керівної еліти, вони підтримують програми, що суперечать їхнім власним інтересам: це видно з їхньої позиції щодо лібералізації торгівлі, зайнятості, заборгованості та валюти. Зловживаючи процедурами демократичного обговорення, вони підривають, хоч як парадоксально, легітимність національного проекту.
То вони тупі? Такого поняття немає в словнику соціальних наук. Коли б політична дурість була тільки питанням освіти, ми б знали… Популізм мобілізує людей, судження яких затуманені емоціями, а пристрасті й часом особисті невдачі послаблюють когнітивну здатність. Його магічні рецепти спокушають, а піднесений стан заражає всі середовища. Справді, політичні погляди інтелігенції не безпомильні. У Франції, як і деінде в Європі, політичний фанатизм — націоналістичний, фашистський, від сталінізму до маоїзму, не обминаючи троцькізм та інші дивні течії, — підтримали люди беззаперечно високого культурного рівня[129]. Крім цього, думка експертів, тих, на кого сьогодні покладаються європейські уряди та міжнародні інституції для легітимізації соціальної політики, часто згубної, не завжди формується під впливом незаперечної демократичної раціональності.
129
F. Hourmant, Le Désenchantement des clercs, PUR, 1997; T. Wolton, Histoire mondiale du communisme, vol. 3 Les complices, Grasset, 2017.