Погода, яка змінила світ
- Автор: Розенлунд Маркус
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-60-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Погода, яка змінила світ». Краткое содержание книги:
Досвідчений журналіст, цікавий оповідач Маркус Розенлунд, подорожуючи машиною часу крізь століття, демонструє, як погода руйнувала цілі цивілізації та визначала переможців воєн. Крізь сплетіння наукових фактів з історією та суспільними науками ви дізнаєтесь, який існує зв’язок між казковими тролями і кліматичними змінами, між «Криком» Едварда Мунка та виверженням вулкана, між поразками видатних полководців і примхами стихії. Втім, ця книжка – не набір сухих фактів. Пояснюючи складні речі простими словами, часом із гумором, автор застерігає проти того, що може статися, коли нехтувати глобальним потеплінням сучасності.
«Погода, яка змінила світ» – безумовний подарунок для поціновувачів художнього репортажу, кліматології та історії.
Безлюдність нового острова також не породжувала проблем Ерікові та поселенцям. Утім безлюдним острів був не завжди.
Саґа «Книга ісландців», написана Арі Торґільссоном у ХІІ столітті, розповідає про відкриття норманів таке: «І на сході, і на заході вони знайшли рештки поселень, човнів, кам’яних інструментів. Це означає, що цим шляхом колись проходили такі ж самі люди, як ті, що живуть у Вінланді, “скрелінґи”, як їх називають ґренландці».
Скрелінґами нормани називали інуїтів, а згодом і тубільців, що їх зустріли у Вінланді, тобто в Америці. (У дужках зазначимо, що сучасні ісландці використовують слово skrælingi у значенні варвари.)
За однією з теорій, частина слідів людської присутності, на які Ерік Рудий зі своїми людьми натрапив, належали так званій дорсетській культурі. Дорсети – народ кам’яної доби неінуїтського походження, корінні жителі північно-східного узбережжя Канади. Представники дорсетської культури напрочуд добре пристосувалися до життя у холодному кліматі, полювали на тюленів, вирубуючи ополонки, жили у простих кам’яно-торф’яних оселях взимку й у наметах улітку. Щоправда, човнів вони не будували, а здатність обробляти камінь була обмеженою, тому що дорсети не вміли свердлити.
У будь-якому разі, коли вікінги ступили на берег Ґренландії, дорсети вже зникли. Імовірно, інуїти культури Туле, які мешкали на північному заході, дісталися до дорсетів із Північної Канади і просто їх витіснили. Спричинене Середньовічним теплим періодом танення льодовиків також, мабуть, погіршило умови полювання дорсетів і визначило їхню долю.
Інуїти культури Туле, своєю чергою, з часом розселялися все південніше вздовж західного узбережжя Ґренландії водночас із норманами, які розселялися все північніше. За доби норманських колоній ці два народи подеколи зустрічатимуться. У хорошому й поганому сенсі.
Хто ж побудував у Ґренландії знайдені Еріком Рудим підмурівки? А човни? Як уже зазначалося, дорсети човнів не будували.
Певна річ, не варто зводити до нуля таку можливість, що Ерік наткнувся на сліди когось, хто жив тут іще раніше, наприклад незадокументовані європейські поселенці. Ірландські ченці, як уже зазначалося, пересувалися Північною Атлантикою в усіх напрямках, ірландці дісталися Фарерських островів та, мабуть, Ісландії раніше за вікінгів.
Ірландського мореплавця та монаха святого Брендана зазвичай згадують як претендента на титул першого європейця у Новому Світі. Чоловік мандрував у шкіряному човні, який називається курраґ, а його фантастичні подорожі на захід у VI столітті описані в середньовічному творі під назвою «Navigatio Sancti Brendani Abbatis» («Мореплавання святого Брендана»). Частина людей воліла би вважати вояжі, в яких святий нібито відвідав Ісландію, Ґренландію та Америку, реальною подією. Жодних археологічних чи взагалі будь-яких доказів цьому досі не віднайшли, тому, очевидно, це просто хороша історія.
У будь-якому разі, Ерік Рудий залишається у Ґренландії впродовж трьох років присудженого йому вигнання. Потому повертається до Ісландії, де новина про його пригоду поширюється напрочуд швидко. Так розпочалася колонізація Ґренландії.
У 986 році Ерік Рудий знову прибуває до Ґренландії вже у супроводі першої хвилі поселенців на чотирнадцятьох кораблях. Більшість новоприбулих селиться на півдні Ґренландії, у місці, що отримає назву Естербюґден, «Східне поселення». Решта, рухаючись уздовж західного узбережжя, осідають на місці неподалік сучасної столиці Ґренландії – міста Ґотгоб. Місцину, де зводить собі домівку Ерік Рудий, назвуть Браттаглід. Сьогодні там можна побачити залишки першої відомої нам церкви у Ґренландії. За легендою, Ерік доручив її побудову своїй дружині, Тьйодгільд, після того, як та стала християнкою.
Свого зеніту колонія досягає десь у 1300 році, на цей час в Естербюґдені зведено щонайменше 190 осель. Поселення також має власного єпископа, дванадцять парафіяльних церков, два монастирі та один собор. У західному поселенні вікінгів, Вестербюґдені, стояло 90 осель і чотири церкви. Собор у Ґардарі, «столиці» вікінгської Ґренландії, побудований приблизно в 1200 році, був нівроку: 27 метрів завдовжки, 15 метрів завширшки, зі скляними вікнами та мідним дзвоном. Християнство проникло у Ґренландію у 1000 році, коли син Еріка Рудого, Лейф Ерікссон, після відвідин Норвегії повернувся на острів поширювати християнство.
Звідкіля вікінги брали їжу? Принаймні спочатку нормани, як правило, займалися традиційним скандинавським сільським господарством. У типовому ґренландському дворі середніх розмірів мало бути кілька корів, м’ясом, шкірою та молоком яких вікінги користалися, а також кози та вівці, які давали м’ясо та шерсть. Коней і свиней, щоправда, бракувало, а курей, як уважається, у ґренландських норманів взагалі не було. Частина поселенців мала собак, але щодо котів нікому не відомо. Вікінги також полювали на моржів, вівцебиків, білих ведмедів і особливо на тюленів.