Кишеня, повна жита
- Автор: Кристи Агата
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-4009-4 (fb2)
- Переводчик: Виктор Иосифович Шовкун
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Кишеня, повна жита». Краткое содержание книги:
— Вона склала заповіт, ви знаєте? — сказав інспектор Ніл. — Вона залишила всі свої гроші вам. Усі, що були в її розпорядженні.
— Мені не потрібні гроші. Я не візьму від неї жодного пенні.
— Щоправда, їх там небагато, — сказав інспектор Ніл. — Трохи коштовних каменів і хутра, але грошей, я думаю, зовсім мало.
Дюбуа подивився на інспектора, щелепа в нього відвисла.
— Але, я думав, її чоловік…
Він замовк, ніби похопившись, що бовкнув дурницю.
— Ви справді так думали? — сказав інспектор Ніл, і тепер у його голосі прозвучали сталеві нотки. — Це дуже цікаво. А я й не знав, що вам відомі умови заповіту Рекса Фортеск’ю…
Другу свою розмову інспектор Ніл відбув у готелі «Гольф» із містером Джералдом Райтом. Містер Джералд Райт виявився худим молодиком, що вважав себе інтелектуалом і був про себе надзвичайно високої думки. Інспектор Ніл відразу помітив, що будовою свого тіла він не дуже відрізнявся від Вівіана Дюбуа.
— Чим я можу допомогти вам, інспекторе Ніл? — запитав він.
— Я думаю, ви можете надати нам трохи корисної інформації, містере Райт.
— Інформації? Ви справді так вважаєте? Мені здається, що навряд чи ви зможете довідатися від мене щось корисне для вас.
— Я маю на увазі останні події, які сталися в «Тисовій хатині». Ви про них, звичайно, чули?
Інспектор Ніл дозволив собі додати трохи іронії у своє запитання. Містер Райт поблажливо усміхнувся.
— Чув про них — це, либонь, не зовсім точні слова. Схоже, газети сьогодні ні про що інше не пишуть. Якою кровожерною є наша громадська преса! У які часи ми живемо! З одного боку, маємо виробництво атомних бомб, а з другого — читаємо газети, які із захватом розповідають нам про найбрутальніші вбивства! Але ви сказали, ніби хочете поставити мені якісь запитання. Скажу чесно, я собі не уявляю, якими вони можуть бути. Я нічого не знаю про те, що відбулося в «Тисовій хатині», власне, я був на острові Мен, коли отруїли містера Рекса Фортеск’ю.
— Ви приїхали сюди дуже швидко по тому, чи не так, містере Райт? Ви, наскільки мені відомо, одержали телеграму від міс Ілейн Фортеск’ю?
— Наша поліція знає про все, чи не так? Атож, Ілейн надіслала мені телеграму. Я, звичайно, приїхав відразу.
— І ви, як я розумію, скоро маєте намір одружитися?
— Цілком правильно, інспекторе Ніл. Сподіваюся, ви не маєте заперечень?
— Це вирішує тільки міс Фортеск’ю, більше ніхто. Я так розумію, що ваші взаємини тривають уже певний час? Шість або сім місяців, я не помиляюся?
— Достоту так.
— Ви й міс Фортеск’ю заручилися, щоб узяти шлюб. Містер Фортеск’ю не дав своєї згоди й повідомив вам, що якщо його дочка одружиться всупереч його волі, вона не одержить від нього ніяких грошей. Після чого, я так розумію, ви зламали заручини й подалися геть.
Джералд Райт усміхнувся з виразом жалю.
— Ви дуже примітивно описали події, інспекторе Ніл. Насправді мене переслідували за мої політичні переконання. Рекс Фортеск’ю був капіталістом найгіршого зразка. Природно, я не міг принести в жертву свої політичні погляди за гроші.
— Але ви не маєте жодних заперечень проти того, щоб одружитися з жінкою, яка щойно успадкувала п’ятдесят тисяч фунтів?
Джералд Райт відповів йому тонкою, задоволеною усмішкою.
— Зовсім ні, інспекторе Ніл. Ці гроші будуть використані на благо суспільства. Але, звичайно ж, ви зустрілися зі мною не для того, щоб обговорити мої фінансові перспективи чи мої політичні переконання?
— Ні, містере Райт. Я хочу обговорити з вами кілька питань суто практичного характеру. Як вам відомо, місіс Адель Фортеск’ю померла внаслідок отруєння ціанідом п’ятого листопада пополудні. А що ви перебували неподалік від «Тисової хатини» того самого полудня, то я подумав, чи не могли ви бачити або чути чогось такого, що має стосунок до справи.
— А з чого ви взяли, що я тоді перебував, як ви кажете, неподалік від «Тисової хатини»?
— Ви вийшли з цього готелю десь о чверть на п’яту в той полудень, містере Райт. Покинувши готель, ви пішли дорогою в напрямку «Тисової хатини». Цілком природно буде припустити, що ви пішли саме туди.
— Я справді думав піти туди, — сказав Джералд Райт, — але потім вирішив, що в цьому не буде ніякого глузду. Я вже раніше домовився з міс Ілейн Фортеск’ю, що ми зустрінемося о шостій у готелі. Тому я пішов прогулятися стежкою, яка відходить від головної дороги, і повернувся до готелю «Гольф» десь перед самою шостою годиною. Проте Ілейн не прийшла на побачення, про яке ми домовилися. Не дивно за таких обставин.