Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи

5. Сучасні побоювання

У XX ст. поети, науковці та філософи висловлюють ті самі побоювання з приводу механізації природи. Говорять про «розчаклування світу», про «смерть природи». Ми не можемо детально проаналізувати потужну літературу, присвячену цій проблемі. Потрібно було б згадати Жоржа Дюамеля, Олдоса Гакслі, Райнера Марію Рільке та багатьох інших. На мою думку варто пригадати дві особливо значущі доповіді, присвячені цій темі, 17 та 18 листопада 1953 року, перша з яких належить Мартіну Гайдеґеру, друга — фізику Вернеру Гайзенберґу. Гайдеґер у своєму тексті наполягає на прометеєвому, як я це називаю, характері сучасної техніки[487]. На його думку, вона є насильницьким заходом, що має на меті досягти розкриття природи: «Розкриття, що керує модерною технікою, є про-вокацією (herausfordem), засобами якої природу примушують постачати енергію, що може бути екстрагована та накопичена як така»[488]. Катрін Шевалі чудово підсумовує позицію Гайдеґера стосовно цього феномену: «Сучасна доба є добою, за якої людина все сприймає у формі механізму та надр, що їх можна експлуатувати, включаючи саму себе, та, одночасно, втрачаючи своє власне буття»[489]. На думку Гайдеґера, людина має повернутися до грецької poiesis, яка також є формою розкриття, примусу-вийти-на-світло[490]. Мистецтво, таким чином, могло би стати для сучасної людини засобом віднайти свій автентичний зв’язок з буттям та з самою собою. Гайзенберґ у своїй доповіді під назвою «Образ природи у сучасній фізиці» викриває ту саму небезпеку: «Ми живемо у світі, настільки зміненому людиною, що всюди зустрічаємо структури, автором яких є вона сама: використання інструментів у повсякденному житті, виготовлення їжі машинами, зміна людиною ландшафту, отже, людина всюди зустрічає лише саму себе»[491]. На відміну від Гайдеґера він вважає, що небезпеку становить не сама по собі техніка, а той факт, що людство ще не змогло адаптуватися до цих нових умов життя.