Таємниця гірського озера

Хлопчики в захопленні розглядали це чудове природне ліплення.

— Вони, мабуть, з вапняку та різних мінеральних солей. їх розчинял-а вода, і розчин стікав на стіни, а потім застигав. Так і утворилися ці химерні фігури — сталактити.

Несподівано Грикор скрикнув і, не з змозі вимовити й слова, показав у куток.

Хлопчики глянули в куток, і жах опанував їх: вони побачили там два кістяки, що сиділи плече до плеча. На черепі в одного з них був шолом, що сліпуче виблискував дорогоцінними каменями. Під шоломом зяяли очні впадини, страшним оскалом зубів шкірилась щелепа.

Перший опам’ятався Камо.

— Не бійтеся, це людські кістяки, — сказав він. — Ось ми й знайшли хазяїна персня — Артака, — показав Камо на кістяк у блискучому шоломі. — А це — дружина полководця.

Камо доторкнувся до коштовного намиста на шиї другого, меншого кістяка. Воно яскраво блиснуло в сутінку печери.

Уважно оглянувши кістяки, Камо знайшов тонкий, вузький кинджал, що стирчав між ребрами кістяка чоловіка, з рукояткою, всипаною дорогоцінним камінням.

— Артак у відчаї кінчив життя самогубством. — сказав він.

— Так, Аргак заколовся, — підтвердив Армен, — але скоріше, щоб не потрапити до рук ворога, ніж з відчаю… Оце-то смерть! Ти поглянь на його руки: це був могутній чоловік. Уявити лише — до чого велике серце було у цього полководця! Я читав про нього. Але яким був його кінець!..

Хлопчики уявили собі трагедію, що сталася в цій печері. Похмура картина далекого минулого захопила їхню уяву.

— А печера ця схожа на храм, — сказав Камо. — Гляньте: зі стелі ніби лампади звисають, на стінах факели, свічки… Ліплення якесь. Погляньте, як усе сяє, переливається барвами!

— Дивіться: меч, меч Артака! Який красивий, весь у дорогоцінному камінні!.. І який важкий — не підняти. Щоб битися з таким мечем у руках, треба бути величезним і сильним, як ти гадаєш, Камо? — запитав Армен.

— Артак і був саме таким. Глянь на кістяк — гігант! — відповів Камо. — Що з тобою, Грикоре, на тебе, здається, страх напав?

— А то не нападе! Дивись!..

Недалеко від перших двох хлопчики побачили ще кілька кістяків. Поряд з кістками лежали щити, сагайдаки з стрілами, луки, мідні шоломи і бронзові лати.

— Ось і воїни Артака, — промовив Армен, — наші предки, захисники нашої країни… Знаєте що? Ми нічого не братимемо. Невідомо, як треба поводитися з такими старожитностями. Нехай по них Арам Акопян прийде або приїдуть з Єревана. Ми візьмемо лише ці речі. — Армен вручив Грикорові сагайдак і бронзовий щит: — Їх понесеш ти. Меч візьме Камо — він найсильніший. А я беру кинджал.

Камо і Грикор погодилися з Арменом.

Кожний узяв свою ношу, і всі разом вийшли з печери. Коли вони піднялися на вершину скелі, від озера знизу долинуло тривожне: «Болт… бо-олт… болт!..»